ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2020 року
Київ
справа № 2040/6517/18
адміністративне провадження № К/9901/68200/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 2040/6517/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,-
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, ухвалену суддею Спірідоновим М.О.
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року, ухвалену колегією у складі суддів: головуючого судді Бенедик А.П., суддів Донець Л.О., Макаренко Я.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі -третя особа), у якому просила скасувати рішення ДМС України від 16 липня 2018 року № 225-18 та зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що народилася у 1968 році в Афганістані у провінції Фар`яб, за етнічним походженням є таджичкою. Разом із чоловіком ( ОСОБА_2 ), трьома доньками ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 ) та двома синами ( ОСОБА_10, ОСОБА_9 ) проживала до весни 2016 року у районі Паштун Кот міста Маймана, яке є центром провінції Фар`яб. Чоловік викладав в університеті Фар`яб та тримав невеликий продуктовий магазин. У квітні 2016 року додому позивачки надійшов лист з погрозами від угрупування "Талібан". У листі чоловіку позивачки ставилось у вину те, що він навчався у Росії, працював у Кабульському політехнічному інституті, був членом Народно-демократичної партії Афганістану за часів президента ОСОБА_7 , не робив намаз та не ходив у мечеть. " Талібан " вимагав, щоб він віддав до їх лав двох синів - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, для того щоб вони воювали проти діючого уряду Афганістану та військ НАТО. Також, від чоловіка вимагали щоб він віддав заміж дочок ( ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) за талібів та сплатив штраф у 40 тисяч дол. США. У випадку відмови вони обіцяли спалити будинок та вбивати по одному дітей позивачки. Після цих погроз сім`я позивачки (позивачка, чоловік та 5 дітей) втекли до родича у місто Мазарі-Шаріф . У травні 2016 року чоловік позивачки був викрадений представниками руху "Талібан". Після його викрадення діти втекли до друга чоловіка позивачки у Таджикистан. У квітні 2017 року вони прибули на територію України з метою отримання захисту. Після викрадення чоловік позивачки тиждень утримувався у підвалі. Протягом цього затримання його били, піддавали жорстокому, принижуючому гідність поводженню. У нього вимагали гроші та погрожували вбити дітей у випадку, якщо позивачка їх не сплатить. Через це він, під наглядом членів Талібану, був вимушений продати землю, яка належала позивачці у районі Унджалот провінції Фар`яб, та віддати їм 20 000 дол. США. Від нього вимагали ще 20 000. Таліби відпустили його для того, щоб він знайшов ці гроші. Після цього він втік з міста Мазарі-Шаріф до Кабулу, їздив до Таджикистану для того щоб знайти дітей, а потім виїхав разом із позивачкою до України у жовтні 2017 року.
2.1. 30 жовтня 2017 року позивачка звернулась із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. 09 серпня 2018 року позивачка отримала повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 46 від 09 серпня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 16 липня 2018 року № 225-18. Зазначене рішення Державної міграційної служби України позивачка вважає необґрунтованим та таким, що винесено з порушення норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачкою в обґрунтування заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивачку біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано і до суду. Також, позивачкою не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що вона підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. За висновком судів позивачка також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті пункту 14 частини 1 статті 1 та частини 1 статті 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
4.1. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, з якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України від 16 липня 2018 року № 225-18, є обґрунтованою.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 17 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 2040/6517/18, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, скасувати рішення ДМС України від 16 липня 2018 року № 225-18 та зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. Касаційна скарга скаржника обґрунтована тим, що при прийнятті спірного рішення відповідач поверхово підійшов до розгляду її заяви, зокрема не надав належної оцінки тій ситуації, яка існує у Афганістані, громадянкою якої вона є. Скаржник стверджує, що не може повернутися у країну свого походження, оскільки має побоювання стати жертвою переслідувань від терористичного руху "Талібан" та через ситуацію загально поширеного насильства та систематичного порушення прав людини в Афганістані. Влада Афганістану не здатна забезпечити захист від терористичного угрупування "Талібан" та від загрози бути вбитою в умовах внутрішнього збройного конфлікту, загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини. З огляду на таку ситуацію скаржник змушена шукати притулку в Україні.
7. 17 грудня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т.Г., суддів Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.
8. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 710/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12 березня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
11. 30 січня 2019 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін. Вказує на те, що рішення ДМС України від 16 липня 2018 року № 225-18 є законним та обґрунтованим.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. Позивачка ОСОБА_1, громадянка Афганістану, 30 жовтня 2017 року звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Харківській області.
13. 09 серпня 2018 року позивачка отримала повідомлення від ГУ ДМС України у Харківській області № 46 від 09 серпня 2018 року про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI їй відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 16 липня 2018 року № 225-18.
14. Також судом встановлено, що вона народилась у 1968 році в Афганістані у провінції Фар`яб, за етнічним походженням є таджичкою. Разом із чоловіком ( ОСОБА_2 ), трьома доньками ( ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ) та двома синами ( ОСОБА_10, ОСОБА_9 ) проживала до весни 2016 року у районі Паштун Кот міста Маймана, яке є центром провінції Фар`яб. Чоловік викладав в університеті Фар`яб та тримав невеликий продуктовий магазин.
15. У квітні 2016 року додому позивачки надійшов лист з погрозами від угрупування "Талібан". У листі чоловіку позивачки ставилось у вину те, що він навчався у Росії, працював у Кабульському політехнічному інституті, був членом Народно-демократичної партії Афганістану за часів президента ОСОБА_7, не робив намаз та не ходив у мечеть. " Талібан " вимагав, щоб він віддав до їх лав двох наших синів - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, для того щоб вони воювали проти діючого уряду Афганістану та військ НАТО. Також: від чоловіка позивачки вимагали, щоб він віддав заміж: наших дочок ( ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) за талібів та сплатив штраф у 40 тисяч дол. США. У випадку відмови вони обіцяли спалити будинок та вбивати по одному дітей позивачки. Після цих погроз сім`я позивачки (позивачка, чоловік та 5 дітей) втекли до родича у місто Мазарі - Шаріф .
16. У травні 2016 року чоловік позивачки був викрадений представниками руху "Талібан. Після його викрадення наші діти втекли до друга чоловіка позивачки у Таджикистан. У квітні 2017 року вони прибули на територію України з метою отримання захисту.
17. Після викрадення чоловіка позивачки тиждень утримувався у підвалі. Протягом цього затримання його били, піддавали жорстокому, принижуючому гідність поводженню. У нього вимагали гроші та погрожували вбити дітей у випадку, якщо позивачка їх не сплачу. Через це він, під наглядом членів Талібану, був вимушений продати землю, яка належала позивачці у районі Унджалот провінції Фар`яб, та віддати їм 20 000 дол. США. Від нього вимагали ще 20000. Таліби відпустили його для того, щоб він знайшов ці гроші. Після цього він втік з міста Мазарі-Шаріф до Кабулу, їздив до Таджикистану для того щоб знайти дітей, а потім виїхав разом із позивачкою до України у жовтні 2017 року.
18. Також позивачкою було зазначено, що вона не може повернутись до Афганістану, оскільки має побоювання стати жертвою переслідувань від терористичного руху "Талібан" та через ситуацію загально поширеного насильства та систематичного порушення прав людини в Афганістані. Влада Афганістану не здатна забезпечити захист від терористичного угрупування "Талібан" та від загрози бути вбитою в умовах внутрішнього збройного конфлікту, загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини.
Позиція Верховного Суду
Джерела права й акти їх застосування
19. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
20. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
21. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
22. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
23. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
24. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.