ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2020 року
Київ
справа №826/4573/16
адміністративне провадження №К/9901/10482/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/4573/16
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 (постановлену у складі судді: Аблова Є.В.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 (постановлену у складі колегії суддів: Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.)
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до прокуратури Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати наказ Генеральної прокуратури України №300-ц від 15.03.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України" незаконним;
- з урахуванням змін у Законі України "Про прокуратуру" в частині скасування посад старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України, зобов`язати Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України;
- стягнути з відповідача та зобов`язати його виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій виплачених працюючим прокурорам Генеральної прокуратури України.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення групо порушено вимоги Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), адже не відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі. Крім того, позивач стверджує, що у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України відповідачем не запропоновано іншу роботу. При цьому, позивач зазначив також, що жодних змін в організації роботи Департаменту нагляду у кримінальному провадженні, відділів процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення не відбулось, до них перейшло процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, яке здійснювалось до реорганізації.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2016 позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ відповідача №300-ц від 15.03.2016 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України";
- стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2016 року по 06 червня 2016 року у сумі 36933,12 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13190,43 грн допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що звільнення позивача проведено неправомірно, з порушенням вимог, встановлених статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем не враховано переважного права позивача на залишення на роботі, його волевиявлення та згоди на заміщення вакантних посад, а також не запропоновано іншу вакантну посаду, а тому наказ відповідача №300-ц від 15.03.2016 підлягає скасуванню. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо поновлення позивача на новоствореній посаді, дійшов висновку, що суд не може перебирати на себе повноваження того органу, до компетенції якого відноситься вирішення питань щодо прийняття та звільнення особи зі служби та законом не передбачено поновлення порушених трудових прав у такий спосіб. Окрім того, з відповідача на користь позивача стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 36933,12 грн, розрахунок якої здійснив відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково.
Змінено постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.06.2016 в абзаці третьому резолютивної частини постанови, а саме: замість суми 36 933 (тридцять шість тисяч дев`ятсот тридцять три) грн 12 коп, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, вказано суму 23 742 (двадцять три тисячі сімсот сорок дві) грн 72 копійок.
В іншій частині постанову суду першої інстанції - залишено без змін.
Змінюючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що при звільненні за скороченням штату позивачем у відповідності до статті 44 КЗпП України отримано вихідну допомогу у розмірі 13 190,40 грн, отже дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в цій частині, а саме: середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню у сумі 23 742,72 грн ( 36 933,12 - 13 190,40). Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу керувався висновком, викладеним у п.32 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9, відповідно до якого при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
07 листопада 2016 року Генеральна прокуратура України звернулася з касаційною скаргою Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі відповідач не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Окружного адміністративного та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 по справі № 826/4573/16 та ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.12.2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Генеральна прокуратура України на вказані судові рішення.
Відповідно до приписів підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) вказана касаційна скарга 29.01.2018 передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що позивачем направлено звернення та 6 заяв від 11.02.2016 про надання згоди на його призначення на посади центрального апарату Генеральної прокуратури України. Проте погоджені в установленому порядку з керівництвом Генеральної прокуратури України заяви позивача до кадрового підрозділу не надійшли. На наявні вакантні посади розглядалися заяви й інших працівників, які перебували на ліквідованих посадах. Рішення про призначення на вакантні посади приймалось керівництвом з урахуванням професійного рівня та досвіду роботи з певних напрямків прокурорської діяльності, а не за датою подання кандидатами заяви про призначення. Законодавство про працю та відомчі документи не містять вимог щодо строків вирішення питання про призначення з моменту подання відповідної заяви. Тому, на думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій про невмотивованість обґрунтувань відповідача про призначення інших осіб на вакантні посади, у зв`язку з тим, що призначення на них відбулося 18.02.2016, тобто після надання такої згоди позивачем - безпідставні. Також, вказує, що висновок судів про те, що позивач має переваги на залишенні на роботі порівняно з іншими призначеними працівниками, не ґрунтується на матеріалах справи та положеннях чинного законодавства. Окрім того, зазначає що висновок суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки обов`язок роботодавця щодо виплати такого заробітку відповідно до вимог статті 235 КЗпП України виникає винятково з прийняттям рішення про поновлення такого працівника на роботі. Проте позовних вимог про поновлення на роботі позивачем не заявлялось та відповідно судами не вирішувалось.
Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 року №55шц та №56шц на виконання вимог частини 1 статті 14 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, внаслідок чого посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, скорочено.
07.12.2015 року ОСОБА_1 видано попередження №11/1-2510вих-15 про звільнення з займаної посади у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 07.02.2016 року.
В подальшому, Генеральною прокуратурою України видано наказ №300-ц від 15.03.2016 року, яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Не погоджуючись із своїм звільнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року N1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон N1697-VII).
Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону N1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається, зокрема, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.