ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/8395/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Студенця В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Черненка О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" - Письмак О.Є.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістик" - Пічул В.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019
(головуючий - Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Корсак В.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019
(суддя Балац С.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістик"
про визнання недійсним договору та стягнення 412 522,20 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. В червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістик" про визнання недійсним договору №21/05-18 про транспортно-експедиторське обслуговування від 21.05.2018 та стягнення 412 522,20 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.08.2019).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивача було введено в оману, шляхом неповідомлення відповідачем під час укладання договору істотних обставин про існування санкцій щодо вагонів, які надавались за оспорюваним договором, що є підставою для визнання цього договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України та відшкодування збитків, понесених внаслідок затримання вагонів в порядку ст. 22 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019, в позові відмовлено повністю.
4. Суди мотивували свої висновки тим, що прийняття і дія Указу Президента України від 14.05.2018 №126/2018, яким введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" є загальновідомою обставиною, а сам Указ є загальнодержавним актом, про що позивач знав або мав знати під час підписання договору. Визначення конкретних вагонів, які мали б використовуватися за оспорюваним правочином не відноситься до істотних умов договору та, відповідно, інформація щодо таких вагонів не може вважатися обставиною, яка має істотне значення в розумінні ст. 230 ЦК України. Позивачем для мети доведення обману з боку відповідача не визначено в чому полягав умисел відповідача при укладенні договору. Станом на момент укладення договору відповідач не знав та не міг знати про можливий арешт вагонів на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23.07.2018 у справі № 761/27352/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
5. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Універсальна транспортна компанія в Україні" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що: при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами неправильно здійснена оцінка доводів позивача стосовно навмисного введення відповідачем позивача в оману щодо надання за договором вагонів компанії, до якої застосовано санкції, та істотного значення цього факту для реалізації договору; при вирішення справи судами здійснено неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у неправильному тлумаченні норм закону у спірних правовідносинах.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Між ТОВ "Універсальна транспортна компанія в Україні" (клієнт) та ТОВ "Рейлтранслогістик" (експедитор) укладено договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 21.05.2018 № 21/05-18 за умовами якого, відповідач зобов`язується надавати позивачу транспортно-експедиторські послуги по організації перевезень вантажів та забезпеченню позивача залізничним рухомим складом - вагонами відповідача власними, орендованими, такими, що знаходяться під управлінням відповідача на інших законних підставах; оплаті залізничного тарифу та додаткових зборів, встановлених Укрзалізницею за перевезення вантажів клієнта по залізничних шляхах загального користування на території України, країн СНД та Балтії (п. 1.2 договору).
9. Листом від 22.05.2018 № 288/06 відповідач поінформував позивача про номери та кількість вагонів, якими будуть надаватися послуги.
10. На виконання договору відповідачем надані позивачу послуги, які прийняті останнім, що підтверджується актами наданих послуг, які підписані сторонами, скріплені відбитками їх печаток та наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме: від 01.08.2018 № 1 на суму 949500,00 грн, від 01.08.2018 № 2 на суму 22500,00 грн та від 30.06.2018 № 3 на суму 4447,80 грн.
11. Позивачем здійснено часткову оплату таких послуг на загальну суму 600000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку відповідача, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме: від 26.06.2018 на суму 450000,00 грн, від 06.07.2018 на суму 100000,00 грн та від 09.07.2018 на суму 50000,00 грн.
12. Указом Президента України від 14.05.2018 №126/2018 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" яким застосовано обмежувальні заходи (санкції) щодо АТ "ВЕБ ЛІЗІНГ", якому належали вагони, які надавались за оспорюваним договором про транспортно-експедиторське обслуговування від 21.05.2018 № 21/05-18.
13. Посилаючись на те, що відповідач, укладаючи спірний договір, знав про існування санкцій відповідно до Указу Президента України від 14.05.2018 №126/2018, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" щодо вагонів власності АТ "ВЕБ ЛІЗІНГ", які надавались за оспорюваним договором та не повідомив про дану обставину позивача, яка могла перешкодити вчиненню правочину, позивач на підставі ст. 230 ЦК України просить визнати недійсним договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 21.05.2018 № 21/05-18. Крім того, посилаючись на те, що на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23.07.2018 у справі 761/27352/18 було накладено арешт на деякі вагони, внаслідок чого з особового рахунку позивача було списано кошти на підставі накопичувальних карток станцій перевізника, позивач також просить стягнути з відповідача 412 522,20 грн збитків.
Позиція Верховного Суду
14. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.
15. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
16. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
17. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
18. За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
19. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.