ПОСТАНОВА
Іменем України
10 березня 2020 року
Київ
справа №826/4223/16
адміністративне провадження №К/9901/25972/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Лідер" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Кузьменка В.В., Кучми А.Ю. від 13 серпня 2019 року у справі за позовом Приватного підприємства "Лідер" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року Приватне підприємство "Лідер" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2016 року №0000442210 та №0000462210.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) за наслідками господарської діяльності Підприємства з ТОВ "Апорт Груп" за жовтень 2014 року та ТОВ "Девкаліон Груп" за лютий 2015 року.
Підприємство не погодилося із рішеннями Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 26 серпня 2015 року №295/26-55-22-10/31563452, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ "Апорт Груп" та ТОВ "Девкаліон Груп", а також здійснення за їх участю господарських операцій, тому Підприємством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначив, що контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин і платниками ПДВ, а надані відповідачем вироки не є достатніми підставами для позбавлення позивача права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками замовлення послуг у ТОВ "Апорт Груп" та ТОВ "Девкаліон Груп".
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 серпня 2019 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Підприємства.
Апеляційний суд у своєму рішенні, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ним (судом) доказами, дійшов висновку про те, що податковий орган довів необґрунтованість отриманої платником податку податкової вигоди, оскільки спірні операції оформлювалися лише окремими первинними документами та податковими накладними без фактичного виконання контрагентами обумовлених господарських операцій. Крім того суд апеляційної інстанції взяв до уваги вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2015 року у справі №369/2738/15, яким директора ТОВ "Апорт Груп" ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво) й, проаналізувавши встановлені у ньому обставини, дійшов висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ "Апорт Груп", не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), адже підписані особою, яка заперечує свою фактичну участь в управління підприємством.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінив залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені; Підприємством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Інспекція у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним. На думку відповідача, рішення апеляційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалено у відповідності до процесуальних норм.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти викладених контролюючим органом доводів й зазначив, що останнім не надано жодних доказів в підтвердження прямої участі позивача у зловживаннях, пов`язаних із несплатою податків, чи обізнаність про такі порушення, а тому вважає, що у спірних правовідносинах порушено справедливий баланс між вимогами загальних інтересів та захисту права власності.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Юелка Бест Компані" за липень 2014 року, ТОВ "Голден Люкс" за травень-липень 2014 року, ТОВ "Промлайн Груп" за серпень-жовтень 2014 року, ТОВ "Апорт Груп" за жовтень 2014 року та ТОВ "Девкаліон Груп" за лютий 2015 року, за результатами якої склала акт від 26 серпня 2015 року №295/26-55-22-10/31563452, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 ПК України.
У акті перевірки Інспекція, окрім іншого, дійшла висновку про формування Підприємством валових витрат по взаємовідносинам із ТОВ "Апорт Груп" та ТОВ "Девкаліон Груп" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність господарських взаємовідносин з цими платниками податків. На обґрунтування останнього контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів практичної можливості надання послуг, адже у підприємств відсутні основні засоби та трудовий персонал, а серед їх контрагентів не встановлено перевізників, які могли б бути залучені до надання транспортних послуг (подачі вагонів для перевезення вантажу); до перевірки не надані товарно-транспортні документи, складенням яких супроводжується надання транспортно-експедиційних послуг.
На підставі цього акту перевірки та рішення ДФС України від 22 січня 2016 року №1145/6/99-99-10-01-01-25 відповідач виніс податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2016 року: №0000462210, яким позивачу нараховані грошові зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 108934,00 грн, з яких 87147,00 грн - за податковими зобов`язаннями та 21787,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000442210, яким позивачу нараховані грошові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 155753,00 грн, з яких 124602,00 грн - за податковими зобов`язаннями та 31151,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).