ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа №826/7247/17
адміністративне провадження №К/9901/5448/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
Суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Ставеччина" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Мельничука В. П.) від 11 грудня 2018 року у справі за позовом Фермерського господарства "Ставеччина" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Український державний фонд підтримки фермерських господарств про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У червні 2017 року Фермерське господарство "Ставеччина" (далі - ФГ "Ставеччина") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), треті особи: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Український державний фонд підтримки фермерських господарств, у якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність КМУ в частині неприведення в дію відносно ФГ "Ставеччина" вимог Постанови КМУ від 13 січня 1993 року № 19 "Про хід виконання Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та рішення Уряду з цього питання, вимог Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV), вимог Закону України від 17 жовтня 1990 року № 400-XII "Про пріоритетність розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (далі - Закон № 400-XII), Указу Президента України від 15 червня 2002 року "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села", вимог Бюджетного кодексу України (далі - БК України), вимог Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон № 586-XIV) в частині невключення до складу статті видатків в Державному бюджеті України на відшкодування позивачеві понесених витрат з облаштування окремої садиби ФГ "Ставеччина";
- зобов`язати КМУ здійснити усі передбачені чинним законодавством України дії щодо виконання відносно ФГ "Ставеччина" Постанови КМУ від 13 січня 1993 року № 19 "Про хід виконання Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та рішень Уряду з цього питання", вимог Закону № 973-IV, вимог Закону № 400-XII, Указу Президента України від 15 червня 2002 року № 640/2002 "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села", вимог Бюджетного Кодексу України, вимог Закону № 586-XIV та передбачені законодавством заходи щодо прийняття рішення про включення до складу статті видатків в Державному бюджету України на 2018 рік видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з облаштуванням ФГ "Ставеччина" відокремленої садиби за адресою: Шкурат хутір Ставеччина, Ковельського району Волинської області за власні кошти.
Окружним адміністративним судом міста Києва рішенням від 31 серпня 2018 року позов задоволено.
Зазначене судове рішення скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог ФГ "Ставеччина" відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, у лютому 2019 року ФГ "Ставеччина" звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і не дослідив належним чином усі обставини справи, а тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання державної програми розвитку села на території села на 8 км. в межах Мельницької, Радошинської, Козлиничівської та Пісоченської сільських Рад позивачу на підставі рішення Мельницької сільської Ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 22 червня 1992 року видана земельна ділянка, площею 30,68 гектарів, з цільовим призначенням ведення селянського (фермерського) господарства "Ставеччина", що підтверджується Державним актом № 1 на право постійного користування землею від 03 березня 1993 року.
Для облаштування відокремленої садиби ФГ "Ставеччина", починаючи з 1993 року, за власні кошти було створено інфраструктуру для господарської діяльності та проживання сім`ї фермера, яка складається з таких об`єктів:
- житловий будинок загальною площею 172 кв. м;
- господарські будівлі (корівник, свинарник, конюшня, ангар, гараж, овочесховище, баня- пральня) загальною площею 320 кв. м.;
- телефонна лінія Козлиничі-Шкурат протяжність 7 кв. м. (передана Міністерству зв`язку України);
- лінія електропередачі з КТП: 63 (передана Міністерству енергетики України);
- під`їзна дорога через торфовище з твердим покриттям протяжністю 0,5 км. (загального користування).
Для створення соціально-виробничої структури та облаштування інфраструктури фермерського господарства за адресою: хутір Ставеччина, с. Шкурат, Ковельський район, Волинської області позивачем витрачено 1 022 000,00 грн.
Вказані об`єкти в подальшому здані в експлуатацію і передані на баланс відповідним державним організаціям та експлуатуються понад 20 років.
Починаючи з 2006 року, позивач звертався до Уряду та відповідних державних органів виконавчої влади України з пропозицією включення до бюджету витрат на відшкодування видатків, пов`язаних з облаштуванням відокремленої садиби ФГ "Ставеччина".
Згідно останньої відповіді директора Департаменту науково-освітнього забезпечення та розвитку підприємництва на селі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітика) від 22 грудня 2016 року № 37-18-2-15/21502 позивача повідомлено, що Верховна Рада України 21 грудня 2016 року ухвалила Закон України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", яким кошти на цілі Мінагрополітики не передбачені. Разом з тим, у Державному бюджеті України на 2017 рік передбачені видатки розвитку за бюджетними програмами "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об`єднаних територіальних громад" та "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій". За детальною інформацією щодо розподілу зазначених видатків державного бюджету рекомендовано звернутись до Мінрегіону та Волинської облдержадміністрації.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ФГ "Ставеччина" звернулося до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановив такі обставини.
Рішенням Ковельської районної державної адміністрації Волинської області від 29 січня 1993 року № 2.2/35 головам селищних, сільських Рад, фермерам Ковельської району доведено до відома Постанову КМУ від 13 січня 1993 року № 19 "Про хід виконання Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та рішень Уряду з цього питання" (далі - Постанова КМУ № 19).
Вказаною Постановою КМУ № 19 передбачено вжиття належних організаційно-економічних заходів для забезпечення виконання Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон № 2009-ХІІ), а саме: відродження конкурентоспроможного приватного аграрного сектора економіки; добір претендентів у фермери переважно на конкурсній основі, здатних вести на рівні сучасних вимог багатогалузеве сільське господарство; організацію оптимальних за розміром селянських (фермерських) господарств, з урахуванням й оренди землі, що мають забезпечити розширене відтворення виробництва переважно за рахунок власних коштів, не допускати обмеження розміру ділянок, що надаються для цих цілей, середньою земельною часткою; надання різнобічної допомоги в становленні й розвитку господарств (матеріальна і фінансова підтримка, введення в практику довгострокового кредитування банком новостворених господарств для купівлі матеріально-технічних ресурсів під заставу виробленої сільськогосподарської продукції, удосконалення форм співробітництва й кооперації з суб`єктами інших форм власності, науковими установами, поліпшення агрохімічного, технічного зооветеринарного обслуговування господарств за місцем їх знаходження); заохочення фермерів до більш широкої участі у формуванні державного замовлення та заготівлі сільськогосподарської продукції, соціальному відроджені села; активізацію діяльності Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та його обласних відділень.
Міністерству фінансів України передбачити в проектах державного бюджету щорічне виділення коштів Українському державному фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, а саме: встановити, що на період становлення селянських (фермерських) господарств за рахунок коштів Фонду їм відшкодовується: до 30 відсотків вартості будівництва тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисної документації; до 15 відсотків витрат на купівлю першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля.
Українському державному фонду підтримки селянських (фермерських) господарств затвердити у місячний строк порядок відшкодування селянським (фермерським) господарствам вартості будівництва тваринницьких приміщень та витрат на купівлю першого трактора, комбайна і вантажного автомобіля й граничні обсяги цих витрат у розрахунку на господарство.
Міністерству сільського господарства і продовольства, Міністерству економіки разом з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями при розміщенні інвестицій починаючи з 1993 року щорічно спрямовувати в цілому по Україні не менше 5 відсотків централізованих державних капітальних вкладень, що виділяються на соціальний розвиток села, окремим рядком для селянських (фермерських) господарств. Зазначені капітальні вкладення спрямовувати на будівництво під`їзних шляхів до селянських (фермерських) господарств, електро-радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем, меліорацію земель за державною програмою, а у трудонедостатніх селах також на спорудження житла і господарських будівель для потреб сім`ї.
Міністерству сільського господарства і продовольства, Міністерству економіки, Державному комітетові по водному господарству, Міністерству фінансів разом з Асоціацією фермерів України у двомісячний строк розробити і затвердити порядок, умови і граничні розміри виділення на одне господарство державних капітальних вкладень, що спрямовуються на становлення і розвиток селянських (фермерських) господарств, та механізм відшкодування за рахунок державного бюджету вартості робіт, за умови виконання вказаних робіт згідно з проектами спеціалізованих організацій за власні кошти селянських (фермерських) господарств.
ФГ "Ставеччина" у касаційній скарзі зазначає, що станом на дату подання позовної заяви відбулися відповідні зміни в законодавстві, однак норми залишилися чинними.
Згідно з вимог Закону № 973-IV фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
За змістом ст. 5 Закону № 973-IV громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об`єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.
Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка, яка знаходиться за межами населеного пункту разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під`їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.
Статтею 9 Закону №973-IV передбачено, що новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку КМУ, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.
Разом з тим, КМУ щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств.
Крім того, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.
Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі, їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо).
За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об`єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.
Згідно зі ст. 11 Закону №973-IV кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.
Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов`язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання одного трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств.
Відповідно до ст. 5, 6 Закону № 400-XII розмір державних централізованих капіталовкладень, що спрямовуються на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села та агропромислового комплексу, має становити не менше одного процента від вартості валового внутрішнього продукту України. Ці капіталовкладення виділяються в Державному бюджеті України окремим рядком. На будівництво об`єктів невиробничого призначення в сільській місцевості використовується не менш як 50 процентів державних централізованих капіталовкладень, передбачених цією статтею.
Будівництво в сільській місцевості об`єктів освіти, охорони здоров`я, культури і спорту, водопроводів, каналізаційних систем та споруд, мережі газо- і електропостачання, шляхів, об`єктів служби побуту, благоустрій територій, а у трудонедостатніх селах, крім цього, спорудження житла здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів. До 2000 року виконати державні програми газифікації, водопостачання, електрифікації, будівництва шляхів, благоустрою сіл, а також відродження трудонедостатніх, занепадаючих сільських населених пунктів. У випадках, коли спорудження зазначених об`єктів здійснюється за власні кошти суб`єктів господарювання, то понесені ними витрати відшкодовуються з Державного бюджету України і місцевих бюджетів.
Указом Президента України від 15 червня 2002 року № 640/2002 "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села" (далі - Указ № 640/2002) затверджена Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року (далі - Державна програма).