ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 800/19/17 (800/572/16, 800/272/16)
Провадження № 11-1218заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
позивачки - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,
відповідача - Ліходій О. О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через адвоката Кравця Р. Ю., на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (судді Васильєва І. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 (далі - Спірне рішення) про внесення подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
2. На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що Спірне рішення (в частині, що стосується позивачки) є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на таке:
1) ВРЮ всупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 10 червня 2015 року № 57/02-15, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, які подані особами поза межами своїх повноважень, та без достатніх підстав, що порушує принципи незалежності суддів;
2) ВРЮ не вирішила питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ;
3) ОСОБА_1 під час прийняття судових рішень реалізувала свої дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнута до відповідальності;
4) ВРЮ не довела наявність у позивачки умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді;
5) ВРЮ перевищила свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснила оцінку доказів матеріалів справи й переглянула судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;
6) ВРЮ не дотрималась принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що призвело до упередженого та необ`єктивного розгляду справи позивачки;
7) порушення строку оприлюднення рішення призвело до грубого порушення права позивачки на отримання відомостей про себе, на ефективну реалізацію судового захисту своїх трудових прав, права на достатній життєвий рівень, та на належний процес, який, у тому числі, є частиною принципу верховенства права, який є фундаментальним з основних прав людини.
3. Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання незаконним та скасування Спірного рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з посади суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
У цьому рішенні суд зазначив, що ВРЮ не довела того, що ОСОБА_1 порушила присягу судді під час вирішення справ, хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення нею дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) при ухваленні судових рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття Спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не взяла до уваги стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, її позитивну характеристику.
Крім того, Вищий адміністративний суд України виокремив і надав значення думці про те, що рішення суддів судів апеляційної інстанції, які розглядали апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, не можуть бути предметом перевірки.
До того ж Вищий адміністративний суд України, як зазначається в оскарженому рішенні, відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (справа № 21-703а16), щодо строків для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, і дійшов висновку, що річний строк притягнення позивачки до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
4. Не погодившись із постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року, представник ВРЮ подав до Верховного Суду України заяву про її перегляд з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України).
Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, справу передав на новий судовий розгляд.
На обґрунтування такого рішення Верховний Суд України зазначив, що з огляду на існування спеціально створеного органу, правоможного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги, та чітко регламентованої Законом процедури такого провадження, у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю, однак не може розглядати ті питання, які вирішуються компетентним органом на стадіях дисциплінарного провадження про юридичну відповідальність суддів за порушення присяги.
У рамках такого контролю суд зобов`язаний перевірити, чи є рішення ВРЮ протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати, або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті або цілям, які переслідує закон; що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, яке оскаржується; рішення ВРЮ має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Таким чином, вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема, надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених у частині другій статті 2 КАС України, і не має права переоцінювати обставини, оцінку яким надала ВРЮ, а Спірне рішення підлягає лише зовнішньому судовому контролю і факти, установлені компетентним органом за наслідком розгляду висновку ТСК, не підлягають оцінці судом.
У частині застосування строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI; у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, у тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
Крім того, Верховний Суд України виходив із того, що нормативне регулювання не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб`єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII).
5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа надійшла до Вищого адміністративного суду України 10 січня 2017 року, та останній присвоєно єдиний унікальний номер 800/19/17 (800/272/16).
6. 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася через свого представника Кравця Р. Ю. до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати незаконною та скасувати Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва (далі - Спірна Постанова ВРУ).
Позивачка вважає Спірну Постанову ВРУ незаконною з огляду на допущені відповідачем порушення під час її винесення:
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 березня 2017 року об`єднав в одне провадження адміністративний позов у справі № 800/512/16 зі справою № 800/19/17 та присвоїв спільний номер П/800/19/17.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) та визначено склад колегії суддів для розгляду справи: Васильєва І. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П., Хохуляк В. В., Ханова Р. Ф.
7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 жовтня 2019 року позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував Спірну Постанову ВРУ. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
8. ОСОБА_1 не погодилася із зазначеним рішенням суду і через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та змінити мотивувальну частину в частині визнання протиправною та скасування Спірної Постанови ВРУ.
Вважає, що суд уповні не дослідив обставин порушення ОСОБА_1 вимог законодавства під час здійснення правосуддя, за відсутності конкретних порушень, вчинених позивачкою, притягнув до відповідальності за рішення, прийняті колегією суддів, постановлені в обмежений період часу. Не врахував суд вибірковий та упереджений підхід, застосований ВРП при оцінці фактів і обставин, які ставили за провину позивачці. Звертає увагу на недотримання принципу індивідуальної відповідальності та залишення поза увагою даних про особу судді та наслідків, що настали.
Зазначає й про те, що суд першої інстанції мав застосувати принцип верховенства права, надати належну оцінку відповідності положень Закону № 1188-VII, підписаного виконувачем обов`язків Президента України, на предмет відповідності його Конституції України, а також у випадку застосування цього Закону перевірити дотримання його норм під час такого застосування, що стосується складу та строку діяльності ТСК, дотримання процедури прийняття та розгляду заяв за цим Законом.
Наголошує, що стосовно неї неправильно було застосовано строки притягнення до відповідальності.
Наголошує, що висновки ВРЮ ґрунтувалися на власній оцінці інформації, наявної в матеріалах кримінального провадження. ВРЮ не врахувала, що для надання об`єктивної оцінки подіям 2013-2014 років існувала необхідність проведення ретельної перевірки факту причетності винних осіб. Апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів позивачкою у складі колегії розглядалися лише за особистою участю підозрюваних з дотриманням вимог статті 405 КПК України. Під час постановлення ухвал у відповідних справах колегіями суддів було встановлено, що всі дані про можливу причетність осіб до вчинення протиправних дій внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, дії підозрюваних кваліфіковані за статтями Кримінального кодексу України (далі - КК України), особи повідомлені про підозру, клопотання про застосування запобіжного заходу відповідають вимогам процесуального закону.
Запропонований підхід до оцінки дій суддів має ознаки політичної дискримінації, політичної спрямованості, тобто підстави для тверджень про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Ані ВРЮ, ані суд не взяли до уваги практику та статистику розгляду позивачкою аналогічних апеляційних скарг в інших кримінальних провадженнях.
ВРЮ не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень. Зі Спірного рішення неможливо встановити, які дії в яких саме кримінальних провадженнях стали підставою для прийняття рішення про наявність ознак порушення присяги суддів, та з яких підстав має нести відповідальність за дії, що могли бути вчинені в кримінальних справах, де позивачка участі не брала. Визначити особисту позицію судді при прийнятті рішення колегією суддів неможливо через таємність такої інформації. ВРЮ не наводить жодного законодавчого положення щодо обов`язковості відповідальності судді за рішення колегії суддів у випадку невинесення окремої думки.
Притягнення судді до відповідальності за реалізацію дискреційних повноважень є лише у випадках злочинного наміру, грубої недбалості, умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків. У Спірному рішенні не наведено злочинного наміру позивачки, не розкрито в чому він полягав, яку мету переслідувала позивачка і якими діяннями це підтверджується.
У частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування Спірної Постанови ВРУ позивачка зазначила про таке.
Поза оцінкою суду першої інстанції залишився той факт, що ВРУ не виконала вимог закону щодо поіменного голосування присутніх народних депутатів України безпосередньо після обговорення та порушення процесуальних гарантій, на які правомірно розраховувала позивачка. Усупереч частині восьмій пункту 19 Регламенту ВРУ розгляд питання про звільнення судді здійснено на позачерговому пленарному засіданні за відсутності пропозицій Президента України та поіменного списку суддів. Відсутні будь-які докази, які підтверджують включення до порядку денного питання про розгляд проекту Постанови ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. Надмірне зловживання ВРУ своїми правами, що стало наслідком втручання в приватне життя позивачки, остання вбачає в голосуванні за відповідне рішення неодноразово.
9. ВРУ також не погодилася з рішенням суду першої інстанції і 29 листопада 2019 року подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування Спірної Постанови ВРУ та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У грудні 2019 року надійшло клопотання ВРУ від 24 грудня 2019 року про відкликання апеляційної скарги.
10. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Наголошує, що коли ухвалювала Спірне рішення, вона діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення.
11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2019 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 у зазначеній справі, а ухвалою від 09 грудня 2019 року - призначила справу до розгляду.
Ухвалою від 05 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду заяву ВРУ про відкликання апеляційної скарги задовольнила, апеляційну скаргу повернула скаржнику.
12. У судовому засіданні представники позивачки підтримали доводи апеляційної скарги, послалися на наведені в ній аргументи й просили її задовольнити.
Представник ВРП просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
13. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.
У ході розгляду справи були встановлені такі обставини.
Київська міська рада народних депутатів XIII сесії ХХІ скликання рішенням від 18 лютого 1993 року № 4 обрала ОСОБА_1 народним суддею Жовтневого районного суду міста Києва. Президент України Указом від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 перевів її на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва. Верховна Рада України Постановою від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ обрала ОСОБА_1 суддею Апеляційного суду міста Києва безстроково.
Суддя ОСОБА_1 у складі колегії суддів Апеляційного суду міста Києва прийняла ухвали про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваних, зокрема, у трьох справах, у яких суддя ОСОБА_1. була головуючою: № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_6 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_7 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_8 ), а також брала участь у розгляді восьми справ цієї категорії у складі колегій суддів: № 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_9 ); № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_10 ); № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_11 ); № 11?сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_12 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ); № 11?сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_16 ).
До ТСК надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" Берка С . Т. від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1, ОСОБА_3 ., ОСОБА_5., ОСОБА_4., ОСОБА_2 ; заяви ОСОБА_20 від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_10 від 11 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 .
Указані заяви вмотивовані тим, що вищезазначені судді залишили без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних, у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.
За результатами перевірки ТСК прийняла висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким встановила в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_1. та ОСОБА_5 наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направила до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.
На підставі вищевказаного висновку ТСК ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_1. та ОСОБА_5
01 березня 2016 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з посад за порушення присяги.
Розглянувши дисциплінарну справу за висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 57/02-15, ВРЮ прийняла оскаржуване рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
Підставою для рішення про внесення подання слугував висновок ВРЮ про обґрунтованість висновку ТСК від 10 червня 2015 року № 57/02-15. ВРЮ встановила, що судді ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не дотрималися присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддями порушення закону плямують звання судді, викликають сумнів у їхній об`єктивності та неупередженості.
Невиконанням покладених на суддю професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року суддя ОСОБА_1 завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про наявність ознак порушення присяги та вважає їх достатніми для внесення до ВРУ подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
ВРЮ дійшла наведеного висновку, виходячи з такого.
Суддя ОСОБА_1., яка входила до складу колегії суддів Апеляційного суду міста Києва, постановила ухвали про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, у справах: (в яких суддя ОСОБА_1. головувала): зокрема, № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_6 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_7 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_8 ), а також брала участь у розгляді восьми справ у цій категорії у складі колегій суддів: № 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_9 ); № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_10 ); № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_11 ); № 11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_12 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ); № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_16 ).
До того ж, як убачається зі Спірного рішення, ВРЮ не встановила порушення присяги суддями при розгляді таких справ: № 761/32343/13-к (№ 11?сс/796/2164/2013; підозрюваний ОСОБА_9 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_3., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.; № 11?сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_10 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_3., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.; № 11?сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_11 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_3., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.
ВРЮ під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів (у тому числі судді ОСОБА_1.) дійшла висновків про те, що слідчі судді застосували запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, КПК України, Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини.
Незважаючи на те, що слідчі судді у вищезгаданих справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді Апеляційного суду міста Києва, у тому числі суддя ОСОБА_1., не забезпечили повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення останніми присяги судді.
06 червня 2016 року на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 53/0/12 16, ВРЮ внесла на розгляд ВРУ подання про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.
Голова ВРУ Розпорядженням від 27 вересня 2016 року № 352 на вимогу Президента України скликав позачергове пленарне засідання ВРУ восьмого скликання на 10 год. 29 вересня 2016 року, на якому мали розглядатись питання про звільнення суддів. Відповідно до цього Розпорядження Голови ВРУ на 29 вересня 2016 року запланований на пленарному засіданні розгляд подань ВРЮ про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 .
Голова ВРУ вніс на розгляд ВРУ проект Постанови про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
29 вересня 2016 року відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України ВРУ прийняла Спірну Постанову ВРУ у зв`язку з порушенням присяги судді.
Незгода з рішенням ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 та Спірною Постановою ВРУ є предметом позову у цій справі.
14. Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог до ВРЮ, суд першої інстанції керувався такими нормативними положеннями.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
За частиною першою статті 32 указаного Закону питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
З 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1188-VII, який згідно з його преамбулою визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Відповідно до статті 1 цього Закону, метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
За змістом частин другої і третьої статті 4 Закону № 1188-VII ТСК здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК, що затверджується на першому засіданні ТСК.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
За частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VII ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
Відповідно до частини п`ятої статті 2 вказаного Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 цього Закону, суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;
- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.
Згідно з частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті ВРЮ. Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону № 22/98-ВР ВРЮ приймає такі акти як подання про звільнення суддів з посади.
Згідно з частиною другою статті 96 Закону № 2453-VI під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частин першої і другої статті 116 Закону № 2453-VI, пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.
У пункті 4 статті 54 Закону № 2453-VI визначено, що суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яка діяла на час надходження висновку ТСК на адресу ВРЮ - 11 грудня 2015 року) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки.
Тобто для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23 серпня 2007 року), чи значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов`язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).
Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають увалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
15. Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог до ВРУ, суд першої інстанції керувався такими нормативними положеннями.
Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Частинами другою, третьою, п`ятою статті 116 Закону № 2453-VI було передбачено, що факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
Частиною першою статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (в редакції від 30 січня 2016 року; далі - Регламент ВРУ) передбачено, що Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України, призначених Верховною Радою, та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини третьої статті 2161 Регламенту ВРУ подання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, вноситься до Верховної Ради Вищою радою юстиції. До подання додаються документи, що підтверджують підстави звільнення, передбачені частиною п`ятою статті 126 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 11 Регламенту ВРУ позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Вмотивовані вимоги про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані їх ініціаторами, разом із проектами документів, які пропонуються до розгляду, надсилаються Голові Верховної Ради України. При цьому підписи ініціаторів не відкликаються.
Частинами третьою, четвертою статті 2161 Регламенту ВРУ передбачено, що подання про звільнення судді, обраного безстроково, вноситься до ВРУ Вищою радою юстиції. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання Вищої ради юстиції.
Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.
При звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов`язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.
Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.