П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/604/19
Провадження № 11-10заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (суддя Блажівська Н. Є.) у справі № 9901/604/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і скасування рішеннята
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 06 березня 2019 року № 468/вс-19 про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 .
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що детальний аналіз проведення Комісією оцінювання та виставлення рейтингових балів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18, на зайняття, зокрема, вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду свідчить про те, що ця процедура відбулася з порушенням вимог Закону України від 02 лютого 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), Положення про порядокта методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18), Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 зі змінами. Зокрема, оскаржуване рішення ВККС було прийняте у складі її членів, що не мав законних повноважень, а відтак воно є протиправним і підлягає скасуванню.
3. На думку позивача, Комісія своїми протиправними діями порушила не лише його публічне, а й приватне право як сторони у справі № 9901/572/19 шляхом перешкоджання реалізації прав громадянина на справедливий, неупереджений та чесний суд внаслідок призначення у незаконний спосіб на посаду судді ОСОБА_2, у провадженні якого перебуває вищезазначена справа.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
4. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 грудня 2019 року відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
5. Судове рішення мотивовано тим, що право на оскарження рішень (актів індивідуальної дії) ВККС, що приймаються за результатами кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), у передбаченому КАС України порядку має лише суддя, якого це рішення стосується. Водночас інші особи відповідно до вимог законодавства не вправі оскаржувати вказані рішення Комісії, оскільки такі рішення не мають безпосереднього впливу на права, свободи та інтереси цих осіб і не порушують їх, а відтак ОСОБА_1 не має права на оскарження рішення, ухваленого ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді, оскільки таке рішення (індивідуальний акт) прийняте не щодо нього. Таким чином, фактично безпосередньо між позивачем і Комісією немає публічно-правового спору (у розумінні КАС України) щодо рішення, яке оскаржується. Крім того, процесуальне законодавство, зокрема статті 293 і 266 КАС України, регламентує процедуру висловлення незгоди особи з судовим рішенням Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду шляхом його оскарження до Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.
7. На думку скаржника, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі з огляду на те, що цей спір взагалі не підлягає розгляду в судах, порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки фактично відмовив позивачу у доступі до суду, незважаючи не те, що це право за послідовною позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є невід`ємним елементом права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції"). Крім цього, суд припустився порушення вимог статей 5, 6, 19, 242, 266 КАС України. Скаржник також указав, що його вимоги в цій справі є предметом розгляду адміністративним судом, оскільки порушення Комісією встановлених законодавством правил проведення кваліфікаційного добору кандидатів на посади суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема ОСОБА_2, не дає можливості позивачу отримати справедливий та чесний розгляд справи № 9901/572/19, учасником якої він є. Зазначена справа перебувала у провадженні призначеного у незаконний спосіб на посаду суддіОСОБА_2, який 18 листопада 2019 року виніс судове рішення про повернення позову.
8. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
9. На час розгляду справи відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надіслав.
Рух апеляційної скарги
10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
11. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
12. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
13. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
14. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
15. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
16. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
17. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
18. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
19. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.