Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 210/4458/15-ц
Провадження № 14-354цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі - заявниця) (представник - адвокат Шафранова Олена Валеріївна), заінтересовані особи - Прокуратура Миколаївської області, Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області (далі - Лагодівська сільська рада), про встановлення факту, що має юридичне значення,
за касаційною скаргою заявниці на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Митрофанової Л. В., Барильської А. П. та Зубакової В. П.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 16 вересня 2015 року заявниця (дівоче прізвище - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1, виданий 28 жовтня 1997 року Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області) звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити, що вона була піддана репресіям особливою нарадою разом із матір`ю - ОСОБА_3 1912 року народження (далі - мати заявниці), - перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів і має бути реабілітованою згідно зі статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (тут і далі - у цій редакції).
2. Мотивувала заяву так :
2.1. Відповідно до виписки з протоколу № 3-А особливої наради при Міністрі Державної Безпеки СРСР (далі - МДБ СРСР)від 11 грудня 1946 року й архівної довідки Управління внутрішніх справ Північно-Казахстанського облвиконкому від 24 грудня 1991 року № ІІ/5-Т-3037 мати заявниці була засуджена до 5 років заслання.
2.2. Листом від 12 жовтня 1992 року № 1188 Управління Служби безпеки України по Миколаївській області повідомило голову комісії з реабілітації Новобузької районної ради народних депутатів ОСОБА_4 про те, що 14 січня 1947 року мати заявниці та її двоє дітей, у тому числі заявниця, були етаповані до місця заслання у Конюхівський район Північно-Казахстанської області Казахської РСР.
2.3. Згідно з довідками Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 16 лютого 1994 року № 10481-с і від 21 червня 1994 року № 13р, мати та брат ( ОСОБА_5 ) заявниці були реабілітовані на підставі статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років".
2.4. Відповідно до довідки Прокуратури Миколаївської області від 10 червня 1994 року № 13-38-93 мати заявниці реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
2.5. Згідно з довідкою Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 23 серпня 1994 року № 13-23-93 заявниця знаходились у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів і реабілітована на підставі статті 3 Закону № 962-XII.
2.6. 1 червня 2006 року Лагодівська сільська рада прийняла рішення № 14 про видачу заявниці посвідчення реабілітованої особи.
2.7. Заявниця не може отримати пільги, передбачені Законом № 962-XII, через те, що Прокуратура Миколаївської області відмовляється надати їй довідку про реабілітацію згідно зі статтею 1 цього Закону, арегіональне управління Пенсійного фонду України вважає, що самого лише посвідчення недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 5 вересня 2016 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення заяви заявниці та встановив, що заявниця була піддана репресіям разом із матір`ю та перебувала у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів, а тому має бути реабілітована згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII.
4. Суд першої інстанції мотивував рішення так :
4.1. Необґрунтованими є доводи Управління Служби безпеки України в Миколаївській області щодо наявності підстав для залишення заяви у цій справі без розгляду, оскільки предметом розгляду Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 2а-7659/11/1470 були вимоги заявниці про визнання неправомірними дій прокуратури. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій у справі № 2-а-497/2009 р. за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області та Управління Служби безпеки України в Миколаївській області про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасував Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 березня 2013 року.
4.2. Заявниця не зверталася до інших судів із подібними заявами, як і в цій справі, про встановлення факту, що має юридичне значення.
4.3. Заявниця та її сім`я були репресовані не згідно з рішенням органу державної влади чи управління, а на підставі постанови особливої наради при МДБ СРСР, що є позасудовим органом, а тому заявницю слід реабілітувати на підставі статті 1, а не статті 3 Закону № 962-XII.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 22 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року та закрив провадження у справі.
6. Мотивував ухвалу так :
6.1. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у судовому порядку можливо лише тоді, коли чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення.
6.2. Закон № 962-XII встановлює порядок вирішення питання про реабілітацію особи, а тому заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 31 березня 2017 року заявниця звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Року Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
9. Мотивував тим, що заявниця оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Заявниця мотивує касаційну скаргу так :
10.1. Справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
10.2. У заявниці були законні підстави для звернення із заявою відповідно до статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме: відсутність іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язане із наступним вирішенням спору про право.
10.3. Рішення суду першої інстанції не стосувалося прав і обов`язків заінтересованих осіб, а тому вони не могли оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.
10.4. Апеляційний суд порушив норми матеріального права, оскільки не застосував приписи Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) та тоталітарних режимів в України та заборону пропаганди їхньої символіки".
11. 31 жовтня 2019 року та 13 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви заявниці, в яких вона просила залишити без змін рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
12. 8 січня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла "заява-нагадування" заявниці, в якій вона просила суд прийняти рішення про її реабілітацію за статтею 1 Закону № 962-XII.
(2) Позиції інших учасників справи
13. У липні 2017 року Прокуратура Миколаївської області подала заперечення на касаційну скаргу. Вважає, що ухвалу апеляційний суд постановив з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотивувала заперечення так :
13.1. Закон № 962-XII передбачає порядок встановлення фактів про реабілітацію осіб, які піддані репресіям, що виключає можливість встановлення таких фактів у цивільному судочинстві у порядку окремого провадження.
13.2. Прокуратура Миколаївської області видала заявниці довідку про реабілітацію на підставі статті 3 Закону № 962-XII; незгода з підставою реабілітації підтверджує наявність спору про право, який вже вирішений у судовому порядку.
13.3. 31 січня 2008 року Центральний районний суд міста Миколаєва в адміністративній справі № 2а-5-40/2008 відмовив у задоволенні позову заявниці до Прокуратури Миколаївської області про визнання її такою, що необґрунтовано піддана репресіям і має бути реабілітована на підставі статті 1Закону № 962-XII, зобов`язання видати довідку про реабілітацію на підставі вказаної статті, стягнення моральної та матеріальної шкоди. Суд вважав, що заявниця та члени її сімʼї не піддавались репресіям за вчинення контрреволюційних злочинів, а тому заявниця не може бути реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
15. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, а також справи щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
16. Відповідно до частини третьої зазначеної статті суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
17. Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду. Близькі за змістом приписи передбачені у главах 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
18. Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
19. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України у вказаній редакції суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
20. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України у тій же редакції перелік фактів, які може встановлювати суд, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
21. Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України у зазначеній редакції суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 і частині четвертій статті 315 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
22. Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту її реабілітації за статтею 1 Закону № 962-XII. Мотивувала тим, що це необхідно для отримання пільг, встановлених вказаним Законом.
23. Суд апеляційної інстанції встановив:
23.1. Відповідно до виписки з Протоколу № 3-А особливої наради при МДБ СРСР від 11 грудня 1946 року мати заявниці була засуджена до п`яти років заслання.
23.2. На підставі вказаного рішення особливої наради заявниця разом із матір`ю і братом були заслані до Конюхівського району Північно-Казахстанської області Казахської РСР, що підтверджує архівна довідка від 24 грудня 1991 року № II/5-Т-3037.
23.3. Листом від 12 жовтня 1992 року (вих. № 1188) Управління Служби безпеки України по Миколаївській області повідомило, що 14 січня 1947 року мати та двоє її дітей - заявниця з братом - були етаповані до місця заслання.
23.4. Відповідно до довідок Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 16 лютого 1994 року № 10481-с і від 21 червня 1994 року № 13р мати та брат заявниці реабілітовані на підставі статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х років і початку 50-х років". Заявниця аналогічну довідку не отримала.
23.5. У довідці Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 10 червня 1994 року № 13-38-93 вказано, що мати заявниці реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
24. Пункт 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років" від 16 січня 1989 року передбачав засудити позасудові масові репресії періоду сталінізму, визнати антиконституційними "трійки" НВКД-УНКВД, колегії ОГПУ й "особливі наради" НКВД - МГБ - МВД СРСР, що діяли в 30-40-их і на початку 50-их років і відмінити прийняті ними позасудові рішення, що не були відмінені на момент прийняття цього Указу. Вважати реабілітованими всіх громадян, які були репресовані рішеннями вказаних органів, включно з особами, засудженими в подальшому за втечу з місць спецпоселення.
25. Згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII слід "вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру".
26. Стаття 3 Закону № 962-XIIпередбачала реабілітацію всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.
27. Стаття 7 Закону № 962-XII встановлювала порядок застосування статей 1 і 2 цього Закону. Згідно з таким порядком "органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття.
На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.
При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком:
щодо засуджених судами - до тих же судів, які виносили останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за місцем винесення останнього судового рішення;