Постанова
Іменем України
10 березня 2020 року
м. Київ
справа № 752/16967/15-ц
провадження № 61-13949св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина.
У встановлений законом строк позивачка звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Абісової Т. Ф. від 28 липня 2015 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю необхідних правовстановлюючих документів.
ОСОБА_1 вказує, що на день смерті матері вона була непрацездатною, оскільки є пенсіонером за віком, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. У разі, якби спадкування відбувалося за законом, спадкоємцями першої черги за законом були б дочки померлої: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таким чином, при спадкуванні за законом кожній з них належало б по Ѕ частині спадкового майна. Позивачка як непрацездатна дочка померлої має право на обов`язкову частку - Ѕ від Ѕ частини спадкового майна, тобто - на ј частину від усього спадкового майна.
З урахуванням викладених обставин просила суд визнати за нею право на обов`язкову частку в спадщині після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 1/8 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,15 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м, як обов`язкову частку в спадщині за законом після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, житловою площею 34,3 кв.м, загальною площею 57,15 кв.м, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право ОСОБА_1 на обов`язкову частку у спадщині, як непрацездатної особи, передбачено законом, а тому відсутні підстави для задоволення її позовних вимог в частині додаткового визнання судом за нею права на обов`язкову частку. Разом із тим, наявні підстави для визнання за позивачкою права власності на наявну їй частину спадкового майна.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати повністю (з урахуванням уточненої касаційної скарги від 22 серпня 2019 року).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції вказані судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
24 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 вересня 2019 року матеріали цивільної справи № 752/16967/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Після смерті останньої відкрилася спадщина. Спадкове майно складається із Ѕ частини у квартирі АДРЕСА_1, житловою площею 34,3 кв.м, загальною площею 57,15 кв.м.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її дві доньки - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За час життя ОСОБА_3 на випадок смерті вчинила заповіт, посвідчений Другою київською державною нотаріальною конторою 27 березня 1998 року, яким належне їй на праві власності майно заповіла ОСОБА_2
23 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 .
Також 23 січня 2015 року із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, до Другої київської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 .
Постановою від 28 липня 2015 року державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Абісової Т. Ф. відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв`язку із відсутністю необхідних правовстановлюючих документів.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.