Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 752/11565/16-ц
провадження № 61-23777св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Романа В`ячеславовича на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") про припинення договору поруки, посилаючись на те, що 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-302/392/2007. З метою виконання зобов`язань за вказаним договором 12 листопада 2007 року між нею та банком було укладено договір поруки № SR-302/392/2007/1. Оскільки з 12 квітня 2012 року у позичальника утворилася прострочена заборгованість за кредитом, яку він перестав сплачувати, то упродовж шести місяців банк мав пред`явити в судовому порядку вимогу до поручителів щодо виконання ними зобов`язання. Однак ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом до позичальника, неї та ОСОБА_3 (іншого поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 19 вересня 2013 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року у складі судді Новак А. В. позов задоволено. Припинено поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року SR-302/392/2007/1, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк", за зобов`язанням, забезпеченим порукою кредитного договору № ML-302/392/2007 від 12 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 . Стягнуто з ПАТ "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перебіг шестимісячного строку на пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_1 обчислюється з наступного дня після дати здійснення останнього платежу на погашення кредитної заборгованості, тобто з 13 березня 2012 року. ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості 19 вересня 2013 року, тобто зі спливом шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тому порука ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1 припинена на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами договору поруки передбачено його дію до повного виконання боржником всіх зобов`язань за кредитним договором. Строк дії кредитного договору визначено до 12 листопада 2027 року, а з позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 19 вересня 2013 року, тобто в межах строку дії договору поруки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іващенко Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та залишити без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не звернув уваги на те, що умовами кредитного договору № ML-302/392/2007, укладеного 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2, окрім граничного строку повернення кредиту до 12 листопада 2027 року, передбачено ще строки виконання боржником окремих зобов`язань шляхом внесення щомісячних платежів. Останній щомісячний платіж позичальник здійснив 12 березня 2012 року, тому починаючи з 12 квітня 2012 року розпочався перебіг позовної давності для вимог банку до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. Оскільки ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 19 вересня 2013 року, тобто більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання, то порука припинилася. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у справі № 752/15480/15-ц було задоволено позов ОСОБА_3 (іншого поручителя) до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим.
У серпні 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Аргументи заявника про сплив шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не зверталося до позичальника та поручителів з вимогою про дострокове погашення кредиту, строк виконання основного зобов`язання не змінювало, тому кредитний договір та договір поруки продовжують діяти до 12 листопада 2027 року. Посилання ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у справі № 752/15480/15-ц також є безпідставним, оскільки зазначене рішення було скасоване в апеляційному порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.
25 липня 2018 року справа № 752/11565/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 12 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-302/392/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 29 170 швейцарських франків із встановленням плаваючої процентної ставки в розмірі 2,49 % річних + FIDR, із щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням до 12 листопада 2027 року.
Згідно з пунктом 1.9.1 частини № 1 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов`язань за цим договором. Зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.