РІШЕННЯ
Іменем України
11 березня 2020 року
Київ
справа №200/9195/19-а
адміністративне провадження №Пз/9901/17/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Дашутіна І.В., Єресько Л.О., Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи зразкову справу №200/9195/19-а
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області,
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області,
про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі також - "ТУ ДСА України в Донецькій області"), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, в якій просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування й виплати позивачу як судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області за період з 4 грудня 2018 року до 30 червня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу 15 прожиткових мінімумів;
- зобов`язати ТУ ДСА України в Донецькій області провести нарахування й виплату суддівської винагороди судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 на основі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплаченої суми.
ІІ. РУХ СПРАВИ
Вказана позовна заява надійшла до Донецького окружного адміністративного суду 23 липня 2019 року.
Ухвалою від 26 липня 2019 року цей суд відкрив провадження у справі.
6 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи №200/9195/19-а як зразкової.
Ухвалою від 16 серпня 2019 року Верховний Суд відкрив провадженні у зразковій справі №200/9195/19-а.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧКИ І ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
ОСОБА_1 в обґрунтування свого позову звертає увагу на висновки, зроблені Конституційним Судом України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, а також на те, що положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - "Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII"), що застосовуються відповідачем до правовідносин з визначення розміру суддівської винагороди, є дискримінаційними та не відповідають принципам правової визначеності, якості закону та пропорційності. Посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ"), викладену у рішенні "Кечко проти України", позивачка також вказує на те, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиплати їй суддівської винагороди у розмірі, передбаченому законом.
Так, ОСОБА_1 вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Згідно цього рішення вказане положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Позивачка вважає, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України кожен суддя, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, починаючи з 4 грудня 2018 року мав право на отримання суддівської винагороди на основі посадового окладу в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Разом з тим, відповідач нараховує суддівську винагороду на підставі розміру прожиткового мінімуму, керуючись Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII. ОСОБА_1 вважає такі дії ТУ ДСА України в Донецькій області дискримінаційними, оскільки і судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і судді, які його не пройшли з незалежних від них причин, однаково здійснюють правосуддя та володіють однаковим обсягом прав та обов`язків судді, отримуючи водночас різні розміри суддівської винагороди.
Також позивачка звертає увагу на те, що положення Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII не відповідають принципам правової визначеності і "якості закону". Ці доводи обґрунтовує тим, що ані вказаним Законом, ані жодним іншим законом не скасовано й не внесено змін до чинного законодавства (частини другої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, статей 8 Законів України про Державний бюджет України на 2018 і 2019 роки), яке позивачка вважає зрозумілим, доступним, чітким і передбачуваним.
Обґрунтовуючи порушення принципу пропорційності ОСОБА_1 вказує на те, що держава не дотримала тих вимог щодо цього принципу, які визначені у рішенні ЄСПЛ від 15 жовтня 2013 року у справі "Савіцкас та інші проти Литви".
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат, а Конституційний Суд України не приймав рішень про визнання вказаного Закону таким, що не відповідає Конституції України в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
Також ТУ ДСА в Донецькій області звертає увагу на те, що оскільки положення Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII є чинними, то ані в Законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обрахування суддівської винагороди, обчисленої на підставі розміру мінімальної заробітної плати. До того ж здійснення розрахунку посадового окладу судді виходячи з розміру мінімальної заробітної плати означало б нецільове використання відповідачем бюджетних коштів.
Одночасно ТУ ДСА в Донецькій області зазначає, що задоволення позовних вимог призвело б до ситуації, в якій суддя, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання отримував би суддівську винагороду із розрахунку посадового окладу від мінімальної заробітної плати, а суддя, який пройшов таке оцінювання - від прожиткового мінімуму. Тобто суддя, який подає заяву про проходження кваліфікаційного оцінювання в такому випадку має розраховувати на те, що після його завершення розмір посадового окладу зменшиться, що не відповідає його правомірним очікуванням. Отже, посилаючись на рішення у справі "Брумареску проти Румунії", відповідач вважає, що його дії узгоджуються з практикою ЄСПЛ в контексті дотримання державою принципів правової визначеності і правомірних або законних очікувань.
Відтак, ТУ ДСА в Донецькій області вважає, що діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Позивачка відповіді на відзив суду не подала.
Третя особа пояснень щодо позову або відзиву на позов суду не подала.
ІV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ ВЕРХОВНИМ СУДОМ
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 31 липня 2012 року №461/2012 ОСОБА_1 призначено строком на 5 років на посаду судді Будьоннівського районного суду міста Донецька.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 14 лютого 2015 року №83/2015 позивача в межах п`ятирічного строку переведено на роботу на посаду судді до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом Голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього суду за переведенням із Будьоннівського районного суду міста Донецька, зараховано до штату суду й встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу (стаж роботи - 2 роки 6 місяців 23 дні).
Позивачці наказом Голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 серпня 2017 року №04-к/г встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу з 27 серпня 2017 року (стаж роботи - 5 років).
Наказом Голови цього ж суду від 7 листопада 2018 року №06-к/г ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу, починаючи з 5 серпня 2018 року (стаж роботи - 8 років 11 місяців 8 днів).
Із доданих до позовної заяви копій розрахункових листів випливає, що суддівська винагорода позивачці в грудні 2018 року виплачувалась із розрахунку посадового окладу в розмірі: 26430 грн (тобто, 15 * 1762 грн), а з січня до червня 2019 року включно - в розмірі: 28815 грн (15 * 1921 грн), тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018, 2019 років відповідно.
Не погоджуючись із таким розрахунком посадового окладу, а відтак і з розміром надбавки за вислугу років, що розраховується у відсотковому відношенні від розміру посадового окладу, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частинами першою, другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом від 2 червня 2016 року), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).
Пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).
Згідно з частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (в редакції Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Однак, 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Разом з тим, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ЗРАЗКОВОЇ СПРАВИ
Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, в тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.
Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року.
Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивачка, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
Крім того, варто зазначити, що відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 грудня 2016 року становив 1600 грн, як і розмір мінімальної заробітної плати, який також становив 1600 грн.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
З викладеного випливає, що до 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн (10 х 1600 грн мінімальної заробітної плати), з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становив 16000 грн. (10 х 1600 грн).