ПОСТАНОВА
Іменем України
18 лютого 2020 року
Київ
справа №817/1334/15
адміністративне провадження №К/9901/40572/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 (головуючий суддя Шидловський В.Б., судді: Іваненко Т.В., Шевчук С.М.) у справі №817/1334/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ДПІ у місті Рівному ГУ ДФС у Рівненській області, третя особа: ПАТ "УкрСиббанк" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0001761742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 207396,09грн. та визнання дій щодо проведення невиїзної позапланової документальної перевірки з приводу отримання останнього доходу у вигляді додаткового блага за 2013 рік протиправними.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 позов задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 у справі №817/1334/15.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №817/1334/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2020 судове засідання без повідомлення сторін призначено на 18.02.2020.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи та прийнято необґрунтоване рішення. Як вказує позивач, відповідач, при проведенні перевірки та прийняті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в жодній мірі не досліджував чи є суми нарахованих (виплачених) доходів з ознакою доходу "додаткове благо". Також, позивач зазначає, що нею сплачено на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредиторську заборгованість у сумі, що перевищує розмір отриманої позики, що, в свою чергу, не може призвести до збільшення загального майнового стану позивача, забезпечити приріст активів у тій чи іншій формі.
Також в обґрунтування своїх мотивів зазначає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою з`ясування обставин щодо наявності доказів вручення позивачу наказу про проведення перевірки перед початком її проведення, оскільки саме по собі направлення на адресу позивача наказу не є підставою для висновку щодо дотримання податковим органом порядку призначення та проведення документальної позапланової перевірки, передбаченого статтями 78, 79 Податкового кодексу України. Невиконання зазначених норм Податкового кодексу України не надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати документальну невиїзну перевірку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу від 20.06.2014 №473, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 79.2 статті 79, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, 24.06.2014 посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань отримання доходу у вигляді додаткового блага за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
За результатами перевірки складено акт від 24.06.2014 №94/2020420803/17-100, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 165916,87грн.
На підставі акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0001761742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 207396,09грн., в тому числі за основним платежем на 165916,87грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 41479,22грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду про його скасування та визнання дій податкового органу щодо проведення перевірки протиправними.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.11.2015, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0001761742, в частині визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 41266грн. 21коп. в тому числі: за основним платежем - 33012грн. 96коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8253грн. 25коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.09.2016 касаційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 у справі №817/1334/15 скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд вказав, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою з`ясування обставин щодо наявності доказів вручення позивачу наказу про проведення перевірки перед початком її проведення. Для вирішення питання щодо правомірності проведення спірної перевірки з`ясуванню у даній справі підлягають й обставини щодо належного повідомлення позивача про її проведення у відповідності до вимог Податкового кодексу України.
За результатами нового розгляду, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 позов задоволено.
При прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що банк як податковий агент повинен нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок із суми анульованого (списаного) боргу за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, та згідно з абзацом "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України відобразити суму такого доходу у податковому розрахунку за ф.-1ДФ у звітному періоді, в якому такий борг було анульовано. У випадку невиконання зазначених вимог Податкового кодексу України банком, який виконує функції податкового агента, для нього (а не для платника податку з доходу фізичних осіб) настають наслідки у вигляді нарахування податкового зобов`язання та застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Платник податку, який отримує дохід від податкового агента, не несе відповідальність за не нарахування податковим агентом податкового зобов`язання.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 №0001761742, в частині визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 41266, 21 грн. в тому числі: за основним платежем - 33012, 96 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8253,25 грн. У задоволенні решти позовних відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково в частині скасування податкового повідомлення-рішення, апеляційний суд посилався на те, що відсотки за користування кредитом та пеня (штраф) нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків та додатковим благом в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню, оскільки їх нарахування є засобом забезпечення виконання договірних зобов`язань, нараховані суми не отримувались боржником в грошовій формі. Вони не є складовою основної суми боргу (тілом кредиту), тому вона не може включатися до загальномісячного (річного) доходу. При цьому, суд вважав правомірним визначення податковим органом податкового зобов`язання з податку доходів фізичних осіб з прощеної (анульованої) суми заборгованості (тіло кредиту), оскільки сума заборгованості є доходом позивача, отриманим як додаткове благо.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання дій податкового органу щодо проведення перевірки неправомірними суд вказав, що дії по проведенню перевірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків. Отже, виключно результат реалізації повноваження податкового органу, а не процес реалізації його може бути об`єктом судового оскарження. Дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення перевірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення контролюючого органу. Судом встановлено, що перевірка позивача фактично проведена, її результати оформлені у вигляді акта перевірки та, як наслідок, винесено податкове повідомлення-рішення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.