Постанова
Іменем України
05 березня 2020 року
м. Київ
справа № 666/5448/15-к
провадження № 51-5934 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника засудженого ОСОБА_2
у режимі відеоконференції Пацалової Т.В.,
захисника засудженого ОСОБА_1 Михайлюка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Камінського П.А. на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12015230000000435 від 15 липня 2015 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Музиківка Білозерського району Херсонської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Євпаторії АР Крим, мешканця АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень частин 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 16 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Крім того, вироком суду ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 75 035 грн.
За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 08 квітня 2019 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.
Крім того, вказаним вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк перебування його під вартою з 16 липня 2015 року по 07 червня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у 2015 році, перебуваючи в м. Запоріжжі, у не встановленої досудовим слідством особи незаконно придбав гладкоствольну вогнепальну зброю, а саме пістолет марки "Stalker-Mod.914-S", який зберігав за місцем свого тимчасового мешкання у кімнаті "А" номера для відпочинку № 405 у пансіонаті "Чорноморець", розташованому на АДРЕСА_3 .
Крім того, ОСОБА_1 15 липня 2015 року приблизно о 06:40, перебуваючи на АДРЕСА_4 . АДРЕСА_3, керуючись корисливим мотивом, діючи за попередньою змовою з невстановленою особою, умисно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, проник до житлового будинку за вказаною адресою та з використанням вогнепальної зброї і ножа вчинив напад на потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які перебували в будинку, поєднаний із погрозою застосування насильства та насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілих, внаслідок чого останнім було заподіяно легкі тілесні ушкодження, а потерпілій ОСОБА_3, майно якої знаходилось у будинку, яким і заволодів ОСОБА_1, було заподіяно майнової шкоди на загальну суму 115 035 грн. При цьому ОСОБА_1 також заволодів майном потерпілого ОСОБА_4, чим заподіяв останньому майнової шкоди на суму 1000 грн.
Разом з тим, згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він у 2015 році, перебуваючи в м. Запоріжжі, у не встановленої досудовим слідством особи незаконно придбав гладкоствольну короткоствольну вогнепальну зброю, а саме пістолет марки "Zoraki-Mod.914S", який зберігав за місцем свого тимчасового мешкання у кімнаті "Б" номера для відпочинку № 405 у зазначеному пансіонаті "Чорноморець".
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. При цьому зазначає, що місцевий суд, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України, безпідставно не врахував доказів, наданих стороною обвинувачення, що підтверджують винуватість останнього у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а апеляційний суд у свою чергу вказаних порушень не усунув та не надав їм належної оцінки.
Так, на переконання прокурора, місцевим судом безпідставно не було враховано протоколу пред`явлення особи для впізнання від 16 липня 2015 року за участю свідка ОСОБА_6, який впізнав ОСОБА_2 як особу, яку він разом з ОСОБА_1 15 липня 2015 року підвозив у с. Зеленівка.
Також прокурор зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято як доказ протокол пред`явлення особи для впізнання від 16 липня 2015 року за участю потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які впізнали ОСОБА_2 як особу, яка вчинила щодо них розбійний напад.
Крім того, прокурор у своїй касаційній скарзі вказує, що місцевим судом взагалі не надано правової оцінки та не відображено у вироку висновків щодо протоколу слідчого експерименту від 16 липня 2015 року за участю свідка ОСОБА_6 .
Одночасно прокурор вказує, що місцевий суд, аргументуючи свої висновки тим, що органом досудового розслідування було здійснено саме допит, а не проведення негласних слідчих дій, необґрунтовано визнав недопустимими доказами протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 06 серпня 2019 року. При цьому у своїй касаційній скарзі прокурор зазначає, що протоколи слідчих дій за 2019 рік стороною обвинувачення до суду не надавалися, однак було подано протоколи проведення негласних слідчих дій від 06 серпня 2015 року № 3/40-2600т, від 06 серпня 2015 року № 3/40-2598. Крім того, на переконання прокурора, судом першої інстанції взагалі не було надано оцінку протоколу негласної слідчої розшукової дії, аудіо-, відеоконтролю особи від 06 серпня 2015 року № 3/40-2599 з оптичним диском № 319/15т, на якому зафіксовано розповідь ОСОБА_1 про обставини вчинення ним і ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Також прокурор посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно визнано недопустимим доказом висновок судово-трасологічної експертизи від 27 серпня 2015 року № 3256, а висновки суду про те, що вказана експертиза не має доказового значення, на переконання сторони обвинувачення, взагалі є необґрунтованими.
Крім того, прокурор вказує, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції неодноразово здійснювалась заміна складу суду, однак судовий розгляд жодного разу не розпочинався спочатку, як того вимагає ст. 319 КПК України, а продовжувався без прийняття судом мотивованого рішення.
У своїй касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції допущені місцевим судом порушення не перевірив та не надав їм належної оцінки, а тому ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
У судовому засіданні прокурор Піх Ю.Г. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі, захисник Пацалова Т.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та захисник Михайлюк О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили її залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 2 ст. 438 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засуджених ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів касаційної скарги про необґрунтоване виправдання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України та залишення поза увагою доказів сторони обвинувачення, які, на переконання прокурора, беззаперечно вказують на винуватість засудженого ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у своїй касаційній скарзі прокурор зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято як докази протокол пред`явлення особи для впізнання від 16 липня 2015 року за участю свідка ОСОБА_6, протокол пред`явлення особи для впізнання від 16 липня 2015 року за участю потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також залишено поза увагою протокол слідчого експерименту від 16 липня 2015 року за участю свідка ОСОБА_6 .
Однак з такими доводами сторони обвинувачення Суд не погоджується, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Положеннями ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що 16 липня 2015 року в рамках кримінального провадження № 12015230000000435 було проведено пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_6 . Відповідно до протоколу вказаної слідчої дії свідок впізнав ОСОБА_2 як особу, яку він підвозив разом з ОСОБА_1 15 липня 2015 року із с. Залізний Порт в с. Зеленівка та назад.
Крім того, судом першої інстанції також установлено, що того ж дня органом досудового розслідування було проведено пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які впізнали ОСОБА_2 як особу, яка разом з ОСОБА_1 вчинила на них розбійний напад.
Разом з тим, відповідно до вироку в ході судового розгляду в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 надав показання, згідно з якими він не впізнав ОСОБА_2 та заперечив той факт, що саме засудженого ОСОБА_2 він підвозив разом з ОСОБА_1 15 липня 2015 року.
Одночасно в судовому засіданні суду першої інстанції потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали показання, якими заперечили факт впізнання ОСОБА_2, пояснивши, що розбійний напад стосовно них останній не вчиняв, а з ОСОБА_1 була інша особа. При цьому потерпілі пояснили, що раніше вказували на ОСОБА_2 помилково.
Заслухавши показання свідка та потерпілих, місцевий суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України взяв їх до уваги та поклав в основу свого рішення, а протоколи пред`явлення особи для впізнання від 16 липня 2015 року за участю вказаних осіб суд ухвалив не приймати як доказ та не враховувати під час постановлення рішення.