Постанова
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 527/2884/15
провадження № 51-4787км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисників Вознюка А.С., Галузинського Є.О.,
Покутнього О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Грущенка С.Г., Галузинського Є.О. та Покутнього О.М., засудженого ОСОБА_1 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 18 червня 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180140000092, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 липня 2012 року близько 23:00 біля будинку культури на вул. Радянській, 22 в с. Радалівці Глобинського району Полтавської області на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, завдав удару кулаком в потилицю ОСОБА_2, схопив останнього за шию, кинув з прискоренням на асфальт й ударив його ногою в голову, спричинивши тяжких тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми голови, забою головного мозку, перелому лобної кістки, крововиливів та гематом.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_2 та його представника Старікової Н.О., скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисники Галузинський Є.О. і Покутній О.М., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушують питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Захисники зазначають, що хоча повідомлення про підозру депутату сільської ради ОСОБА_1 і підписане прокурором Полтавської області, однак він не входив до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні. Крім того, повідомлення вручено слідчим, чим порушено вимоги статей 36, 480, 481 КПК. Стверджують, що деякі слідчі дії проведено неуповноваженими слідчими Надточієм М.В., Мовчаном В.В., Литвиненком Г.В., які не входили до складу групи слідчих у кримінальному провадженні, а обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 290, пунктам 5, 9 ч. 2 ст. 291, ст. 293 КПК, оскільки складений передчасно, до надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування. У вказаному процесуальному документі не зазначено місця і дати його складання, належним чином не сформульовано обвинувачення, яке в подальшому суд визнав доведеним, не встановивши мотиву і мети злочину. Захисники звертають увагу, що у справі відсутні аудіозаписи судових засідань 26 вересня 2017 року та 30 січня 2018 року, що, на думку касаторів, є безумовною підставою для скасування судових рішень згідно п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК. Також захисники вважають, що головуюча у місцевому суді суддя Олефір А.О. порушила таємницю нарадчої кімнати, куди вийшла о 16:32 12 червня 2019 року, а повернулась й оголосила вирок о 10:00 18 червня 2019 року, хоча в цей же день о 09:00 розглянула справу № 527/1173/19. Аналогічне порушення захисники вбачають і в тому, що головуюча під час підготовчого судового засідання 06 червня 2017 року до виходу в нарадчу кімнату узгодила з учасниками дату судового розгляду за поданим обвинувальним актом, тим самим давши зрозуміти, яке рішення буде прийнято судом.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на недоведеність винуватості, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції, або ж зміну вироку апеляційного суду та звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання із випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Зазначає, що ОСОБА_2 він не бив, а останній міг отримати тілесні ушкодження від падіння. Незважаючи на це, суд не врахував свідчення ОСОБА_1 та обґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілого й свідків. Засуджений стверджує про порушення порядку вручення йому повідомлення про підозру, вказує на недоліки при складенні обвинувального акта - доводи в цій частині аналогічні доводам скарги захисників Галузинського Є.О. і Покутнього О.М. Вважає, що оскільки він є депутатом, обвинувальний акт щодо нього повинен був скласти керівник регіональної прокуратури, вказує на неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК. Незважаючи на це, суд не повернув обвинувального акту прокурору, всупереч вимогам статей 314, 314-1 КПК не вирішив питання про складення досудової доповіді щодо ОСОБА_1 . Засуджений звертає увагу, що він погодився з вироком місцевого суду, який апеляційний суд необґрунтовано скасував, призначив йому по суті те саме покарання, а тому мав постановити ухвалу, а не ухвалювати вирок. На думку ОСОБА_1, апеляційний суд не врахував обставин, які пом`якшують його покарання (часткове визнання вини, сприяння розкриттю злочину, відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, відсутність судимостей, позитивні характеристики, перебування на утриманні малолітніх дітей), безпідставно зазначив про його зухвалу поведінку, хоча насправді він намагався зупинити бійку, що виникла біля клубу. Не врахував апеляційний суд і того, що під час відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_1 не зможе відшкодовувати потерпілому моральну шкоду.
У касаційній скарзі захисник Грущенко С.Г., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування такого прохання зазначає, що апеляційний суд не врахував обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 (крім вищенаведених ще і його щире каяття, працевлаштування, статус депутата), тобто всі ті, які обґрунтовано врахував місцевий суд. На думку захисника, апеляційний суд у вироку допустив суперечності при викладенні мотивів свого рішення.
У запереченнях на касаційні скарги засудженого та захисника Грущенка С.Г. потерпілий ОСОБА_2 та його представник Старікова Н.О. вважають їх необґрунтованими та просять залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисники підтримали касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в повному обсязі, касаційну скаргу засудженого - частково, касаційну скаргу захисника Глущенка С.Г. - не підтримали, а прокурор заперечувала проти задоволення усіх касаційних скарг, вважала оскаржувані судові рішення законними, обгрунтованими й вмотивованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такий висновок місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_2 (про те, як ОСОБА_1 ударив його в потилицю, схопив та кинув з прискоренням на асфальт, від чого він втратив свідомість), свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (які були присутні під час побиття потерпілого ОСОБА_1, який вже лежачого потерпілого вдарив ногою в голову), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5 експертом ОСОБА_12, а також даними протоколів слідчих дій, висновками експертів й іншими письмовими доказами.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК як умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Слід зазначити, що вина - основна й обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.
Диспозиція ч. 1 ст. 121 КК не містить вказівки на мотив і мету злочину, як на обов`язкову ознаку суб`єктивної сторони злочину.
Проте, як факультативні ознаки суб`єктивної сторони, вони дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.
У даному кримінальному провадженні, виходячи із змісту злочину, суди попередніх інстанцій встановили наявність умислу на спричинення тілесних ушкоджень, а також мотив злочину - на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, чого достатньо для кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК. Тому доводи захисників Галузинського Є.О. та Покутнього О.М. в цій частини слід визнати безпідставними.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Суд визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_1 (про те, що він не бив потерпілого, а тільки потягнув його, після чого вони разом упали на асфальт), які спростовуються іншими дослідженими доказами.
Доводи захисників Галузинського Є.О., Покутнього О.М. та засудженого про порушення на стадії досудового розслідування вимог процесуального закону, зокрема про участь у кримінальному провадженні слідчих, які не входили до складу групи слідчих, вручення депутату ОСОБА_1 повідомлення про підозру неуповноваженим прокурором, недоліки обвинувального акта -необґрунтовані.
Так, матеріалами кримінального провадження підтверджено, що ряд слідчих дій у ньому дійсно проводили слідчі Литвиненко Г.В., Мовчан В.В., Надточій М.В., однак питання законності їх участі в кримінальному провадженні сторона захисту під час розгляду провадження у судах першої та апеляційної інстанції не порушувала.
У ході касаційної перевірки вищезазначених матеріалів встановлено, що слідчий Литвиненко Г.В. проводив огляд місця події 16 листопада 2012 року (т. 3, а.п. 191-194), тобто до набрання чинності КПК 2012 року. За результатом цієї слідчої дії ОСОБА_13 склав протокол огляду за правилами КПК 1960 року. Цей доказ є допустимим відповідно до п. 8 Перехідних положень КПК 2012 року.
Оскільки сторона захисту не порушувала вищевказані питання в суді першої та апеляційної інстанції, не дивлячись на те, що в реєстрі такі відомості частково містилися, тому сторона обвинувачення таких процесуальних документів не надавала.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор на спростування доводів касаційної скарги захисників надала копії доручень про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013180140000092 від 12 лютого 2013 року та від 21 вересня 2014 року, виданих начальником СВ Глобинського РВ УМВС України в Полтавській області Цукановим Р.В. відповідно слідчим Мовчану В.В. і Надточію М.В., а також копії складених останніми повідомлень про початок досудового розслідування вказаного кримінального провадження відповідно від 13 лютого 2013 року та від 21 вересня 2014 року. Тобто ці слідчі на законних підставах брали участь у розслідуванні кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
Надані прокурором копії вищевказаних документів не є доказами в розумінні положень ст. 84 КПК, а є процесуальними документами на підтвердження законності проведених на стадії досудового розслідування процесуальних дій.
Безпідставними є доводи захисників Галузинського Є.О., Покутнього О.М. та засудженого ОСОБА_1 про порушення вимог статей 36, 480, 481 КПК при врученні останньому як депутату місцевої ради повідомлення про підозру. На думку касаторів, прокурор Полтавської області для підписання повідомлення про підозру мав бути включеним до групи прокурорів у кримінальному провадженні та особисто вручити ОСОБА_1 повідомлення про підозру, а засуджений вважає, що прокурор області повинен скласти й обвинувальний акт.
Загальні положення, які регулюють питання процедури повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК.
Так, ч. 1 ст. 276 КПК передбачені випадки, в яких повідомлення про підозру здійснюється обов`язково в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 276 КПК встановлено, що у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені ст. 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов`язані також детально роз`яснити кожне із зазначених прав, якщо підозрюваний висловить прохання про це (ч. 3 ст. 276 КПК).