Постанова
іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 221/3264/16-к
провадження № 51-3844км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Гичко О.А.,
захисника Осадчого В.І. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050630000427
за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився
у місті Красний Луч Луганської області, зареєстрований у АДРЕСА_1, проживає у АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі- КК), ч. 2 ст. 296 КК,
за касаційною скаргою захисника Гичко Олени Анатоліївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 вересня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК,
ч. 2 ст. 296 КК, та призначено покарання за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі строком на 14 років; за ч. 2 ст. 296 КК у виді у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання визначено за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, у виді позбавлення волі строком на 15 років з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення
з 29 березня 2016 року до дня набрання вироком законної сили включно
з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_2, судове рішення щодо якого
у касаційному порядку не оскаржено.
Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1
та ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3
в рахунок відшкодування моральної шкоди - 200000 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_1
та ОСОБА_2 моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4
в рахунок відшкодування моральної шкоди - 200000 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та витрат на правову допомогу у провадженні.
Згідно з вироком суду, 27 березня 2016 року приблизно о 21 годині 00 хвилин
ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою групою осіб, використовуючи нікчемний привід, начебто скоєння ОСОБА_5 крадіжок, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, увірвавшись до приміщення ОСОБА_5 (за адресою АДРЕСА_3 ), всупереч волі та бажанню останнього, у порушення його прав та недоторканності житла, що супроводжувалось особливою зухвалістю, умисно почали наносити ОСОБА_5 удари руками в обличчя, від яких той впав на підлогу.
В цей час співмешканка ОСОБА_5, ОСОБА_4, вийшла з іншої кімнати оселі потерпілих, намагаючись заспокоїти злочинців, дізнатись причину їх поведінки відносно ОСОБА_5 . Побачивши її, ОСОБА_1, діючи групою осіб із ОСОБА_2, реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на скоєння хуліганських дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, вдершись до оселі потерпілої та перебуваючи у ній без згоди ОСОБА_4,
з особливою зухвалістю, завдав удару кулаком в обличчя ОСОБА_4, від чого вона впала на підлогу, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжили наносити їй удари ногами та руками по голові, обличчю та інших частинах тіла.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою групою осіб, переслідуючи мету умисного вбивства ОСОБА_5, з особливою жорстокістю, нанесли ОСОБА_5 багаточисельні удари в область розташування життєво-важливих органів його тіла ногами, озутими у взуття, кулаками, лижною палкою, яку вони знайшли в квартирі потерпілих, ременем, який ОСОБА_2 приніс із собою, після чого з метою доведення злочинного умислу до кінця, нанесли цеглинами кожен
по декілька ударів по голові ОСОБА_5 .
В той же час ОСОБА_2, продовжуючи діяти з хуліганських спонукань групою осіб із ОСОБА_1, наніс два удари цеглою по голові ОСОБА_4, від яких та втратила свідомість, після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишили місце вчинення злочинів, зачинивши із зовні на замок вхідні двері оселі потерпілих.
За викладених обставин спільними та узгодженими діями ОСОБА_1
та ОСОБА_2, протиправно заподіяли смерть ОСОБА_5, та спричинили ОСОБА_4 тілесні ушкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень,
які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року вказаний вирок суду першої інстанції змінено. Виключено з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочинів у стані алкогольного сп`яніння як обставину, що обтяжує покарання. В решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гичко О.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить змінити вирок суду першої інстанції та увалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Захисник зазначає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам
ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), де суд безпідставно визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, не врахувавши відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство та попередньої змови
з ОСОБА_2, а також тяжкий стан здоров`я потерпілого ОСОБА_5,
що на думку захисника обумовив настання наслідків у виді смерті. Допитавши повторно ОСОБА_1 та потерпілу ОСОБА_4, апеляційний суд не врахував
ці покази та не дав їм оцінки. Просить змінити формулу кваліфікації кримінального правопорушення з передбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 296 КК, з огляду на необережне ставлення засудженого до заподіяння смерті.
Призначене ОСОБА_1 покарання, на думку захисника, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого, за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість. Суд дійшов помилкового висновку про відсутність обставин, які пом`якшують покарання. Вказані порушення апеляційний суд не врахував та всупереч вимогам ст. 370, 404, 419 КПК не надав оцінки доводам апеляційної скарги захисника. Виключивши з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_1 злочинів в стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, апеляційний суд не змінив призначене покарання в сторону пом`якшення, що не є логічним і справедливим. Просить пом`якшити покарання, застосувавши
ст. 69 КК, та зменшити розмір стягнення за позовними вимогами потерпілих.
Вважає, що суд першої інстанції також допустив неповноту судового розгляду, відхиливши клопотання захисника про призначення судово-психологічної експертизи на поліграфі (детекторі брехні).
Позиції учасників судового провадження
В засіданні суду касаційної інстанції засуджений та захисники підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі, й просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, тобто законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При перевірці кримінального провадження касаційним судом установлено,
що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 2 ст. 296 КК,
та кваліфікацію його дій судом першої інстанції здійснено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність. Вирок ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності кожен окремо
та у взаємозв`язку, відповідно до вимог ст. 94 КПК, про що у рішенні суду наведено докладні мотиви.
Рішення суду про виключення з пред`явленого обвинувачення кваліфікації
дій засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо потерпілої ОСОБА_4
за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та необхідність кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 296 КК, обґрунтоване тим, що у ході судового розгляду справи не здобуті докази,
які б безумовно та незаперечно свідчили, що у момент завдання потерпілій
ОСОБА_4 пошкоджень засуджені бажали заподіяти їй смерть. Сторонами кримінального провадження вирок в цій частині не оскаржено, а тому рішення суду
в цій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що дії засудженого кваліфіковані за пунктами
4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК за відсутності обґрунтованих та належних підстав для цього,
з огляду на те, що встановлені судами обставини переконливо свідчать про небажання ОСОБА_1 заподіяти смерть потерпілому та необережне ставлення до наслідків своїх дій, не засновані на законі та є непереконливими.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умислу щодо протиправного заподіяння смерті потерпілому.
З урахуванням усталених підходів до кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я, питання про умисел під час кваліфікації необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо. При цьому якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого,
а також потенційна можливість усунути настання смерті внаслідок втручання третіх осіб, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, заподіявши численні удари потерпілому ОСОБА_5 (не більше 85) за встановлених судом обставин, усвідомлювали,
що їх дії заподіюють істотну шкоду охоронюваному законом благу та передбачали
з достатнім ступенем конкретизації у своїй свідомості наслідки власних дій, у тому числі й ті, що фактично настали. Завдання засудженими ударів руками, взутими ногами
та іншими підручними предметами в область розташування життєво-важливих органів, голови потерпілого ОСОБА_5, у тому числі й тоді, коли він лежав на підлозі, а також кількість ударі та локалізація ушкоджень на тілі потерпілого, свідчить
про те, що засуджені усвідомлювали, що вони таким чином посягають на життя ОСОБА_5, та передбачали, що вірогідним наслідком таких дій може стати смерть останнього. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, хоча й прямо не бажали заподіяти смерть потерпілому, але свідомо допускали настання такого наслідку, а тому їх дії свідчать про вчинення умисного вбивства з непрямим умислом.
Доводам сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_5 та відсутність доказів щодо застосування ОСОБА_1 цегли
та ременя для нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, які також викладені
в касаційній скарзі, судом першої інстанції була надана оцінка, та у вироку суду зазначено про те, що вказані обставини підтверджуються протоколами огляду місця події від 28-30 березня 2016 року та від 12 квітня 2016 року, протоколом огляду трупа від 28 березня 2016 року, а також показаннями потерпілої ОСОБА_4, показаннями вказаних у вироку свідків, висновками судових експертиз, зокрема висновками № 706 від 29 березня 2016 року, № 525 від 25 травня 2016 року та № 849 від 12 травня 2016 року, дослідженими судом першої інстанції.