Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 576/2742/18
провадження № 61-10712св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Дар`я Валеріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2019 року у складі судді Сапона О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 06 травня 2019 року в складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4, про тлумачення заповіту.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він як брат та відповідачі як онуки є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадщини входить житловий будинок з надвірними спорудами, який він заповів своїм онукам (відповідачам), та земельний пай, який окремо заповів позивачу. Приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Д. В. відмовив йому (позивачу)в оформленні спадкових прав у зв`язку з допущеною у заповіті помилкою у формулюванні змісту розпорядження, а саме: предметом спадкування вказано земельний пай, тоді як фактично предметом спадкування є земельні ділянки. На думку позивача, ОСОБА_6 , заповідаючи земельний пай, мав на меті передати позивачу у спадщину земельну частку (пай), отриману ним під час членства в КСП "Червоний партизан", у розмірі 3,69 га, надалі виділену в натурі та переоформлену в приватну власність на дві окремі земельні ділянки площею 2,36 га та 0,56 га, однак через свій похилий вік та юридичну неосвіченість при складанні заповіту вважав, що немає різниці між земельним паєм та земельною ділянкою, тому предметом спадкування при складанні заповіту замість земельної ділянки зазначив земельний пай.
Позивач просив суд витлумачити зміст заповіту, складеного 02 серпня 2013 року ОСОБА_6, посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради Литвинчук Г.М., реєстр номер 24, у якому ОСОБА_6 заповів йому як своєму братові належний йому пай, як такий, що дає йому право на спадкування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,36 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700399, та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,56 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700040, розташованих на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 06 травня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213, 1256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зі змісту заповіту ОСОБА_6 від 02 серпня 2013 року, посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради, вбачається, що поняття "земельний пай" у заповіті вживається лише один раз, що позбавляє можливості розтлумачити це поняття шляхом порівняння окремих частин заповіту зі змістом інших його частин. Також посилання в заповіті на земельний пай не містить жодних індивідуальних ознак, що давало б можливість ідентифікувати його з тими земельними ділянками, на які вказує позивач, як на волю заповідача, ураховуючи й ті обставини, що одна земельна ділянка, що належала спадкодавцю на праві власності, призначалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а інша - для ведення особистого селянського господарства.
Позивач, ставлячи питання про тлумачення заповіту шляхом вказівки про те, що воля заповідача була спрямована на передача йому (позивачу) земельного паю у вигляді вказаних земельних ділянок, фактично просить змінити зміст заповіту, що є неприпустимим, оскільки це може спотворити волю заповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У червні 2019 рокупредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повною мірою дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, ідійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Суди не врахували, що земельна частка (пай) отримана ОСОБА_6 під час членства в КСП "Червоний партизан" у розмірі 3,69 га, надалі була виділена в натурі та оформлена у приватну власність шляхом видачі державних актів на право власності на дві окремі земельні ділянки площею 2,36 га та 0,56 га, що підтверджується документально.
Заявник також стверджує про неправильне застосування статей 213, 1256 ЦК України, які регулюють випадки тлумачення заповіту як різновиду правочину.
Поза увагою судів залишився факт загальноприйнятого вжитку поняття "земельний пай" не тільки в розумінні земельної ділянки, яка не виділена в натурі, а і як земельної ділянки, що була утворена в результаті розпаювання.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди встановили, що згідно із заповітом, посвідченим 02 серпня 2013 року секретарем виконкому Студеноцької сільської ради Глухівського району Литвинчук Г. М., реєстр номер 24, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та інше онукам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та братові ОСОБА_1 ; земельний пай заповів ОСОБА_1 (а. с. 8).
Відповідно до листа відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року за життя ОСОБА_6 отримав сертифікат серії СМ № 0143477 на право на земельну частку (пай), який розташований на території Студеноцької сільської ради, в розмірі 3,69 га, зареєстрований за № 201 від 13 лютого 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Надалі цей сертифікат був замінений на два державні акти на право приватної власності на землю, а саме: державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 700399, який виданий ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235, на земельну ділянку площею 2,36 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, та державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 700040, виданий ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235, на земельну ділянку площею 0,56 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області (а. с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а. с. 9).
Із довідки Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області від 14 липня 2014 року № 157 відомо, що за померлим ОСОБА_6 значиться житловий будинок, земельна ділянка, земельний пай, які розташовані в селі Студенок Глухівського району Сумської області (а. с. 92).
Апеляційний суд зазначив, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його брата ОСОБА_6, подавши 17 червня 2014 року відповідну заяву до нотаріальної контори, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що заповіт від імені ОСОБА_6 складений таким чином, що дозволяє його неоднозначне тлумачення. Зокрема, в заповіті зазначено, що ОСОБА_6 заповідає позивачу ОСОБА_1 свій земельний пай, однак із наданих спадкоємцем документів випливає, що на праві власності спадкодавцю на момент смерті належав не земельний пай, а дві земельні ділянки. При цьому текст заповіту не містить неточностей, складений зі слів заповідача, а тому не підлягає тлумаченню, при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту, однак позивач фактично просив внести зміни до заповіту, що є недопустимим.
Суди дійшли висновку, що у цій справі неточності щодо майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунені шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.
З таким висновком Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.
У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.