ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2020 року
Київ
справа №813/2172/17
адміністративне провадження №К/9901/58236/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/2172/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Грень Н.М., суддів Гулкевич І.З., Ланкевич А.З.
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Запотічного І.І., суддів Довгої О.І., Сапіги В.П.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. В червні 2017 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - третя особа, ГУ ДМС України у Львівській області), в якому просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 176-17 від 12 травня 2017 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у визнанні позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту є необґрунтованою і протиправною, оскільки ОСОБА_1 є журналістом та активістом у сфері захисту прав людини, має численні публікації на опозиційних російських інтернет ресурсах. Крім того, позивач є мусульманином, членом релігійної організації, громадянином Російської Федерації та перебуває за її межами. Позивач не може повернутися на територію Російської Федерації та змушений шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за своє життя і здоров`я. ОСОБА_1 піддавався переслідуванню в своїй країні через політичні погляди та побоюється загрози незаконного ув`язнення, тортур в ситуаціях систематичного порушення прав людини, що підтверджується інформацією про країну походження, однак, відповідач отриману інформацію досліджував формально. Оскаржуване рішення на його думку суперечить статті 28 Конституції України та статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України №176-17 від 12 травня 2017 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без урахування вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 06 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України про скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у якій просив скасувати оскаржувані постанови судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
6. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено факту членства позивача в політичні партії "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", а допитані у судовому засіданні свідки повідомили лише загальновідому інформацію. Також, не здобуто фактів переслідування ОСОБА_1, до вступу в партію " Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі ". Крім того, як зазначає скаржник, судами попередніх інстанцій не встановлено жодних підстав, які б свідчили про те, що позивач потребує додаткового захисту. Натомість відповідачем, при розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вивчено та досліджено інформацію про країну походження, особу позивача та, з урахуванням норм статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI, суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду головуючого судді Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
8. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року №623/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
9. 05 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
10. Від позивача та третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 . За релігійними переконаннями - мусульманин, за національністю - лакець . Одружений з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, спільно вони виховують доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
12. 08 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що в Росії його можуть вбити, викрасти або посадити у в`язницю, оскільки він з 2011 року займається громадською і правозахисною діяльністю, а також: публіцистикою і журналістикою (діяльність позивача пов`язана з тим, що він критикує нелюдську політику російської влади відносно мусульман). Крім цього позивач зазначив, що він є членом партії "Хізб ут-Тахрір", котра абсолютно необгрунтовано визнана терористичною організацією на території РФ. Членів Хізбу відправляють у в`язницю за звинуваченням у державному перевороті і насильницьму захопленні і утриманні влади в РФ на терміни до 17-ти років (багато членів Хізбу були поставлені в статус політв`язнів правозахисною організацією "Меморіал"). Тому, просив надати йому притулок в Україні.
13. За результатами розгляду особової справи заявника №2016LV0009 та проведених співбесід ГУ ДМС у Львівській області складено висновок від 30 грудня 2016 року, в якому зазначено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI. Даний висновок та матеріали особової справи позивача №2016LV0009 скеровані до ДМС України для прийняття рішення по суті.
14. В подальшому за результатами розгляду особової справи позивача, ДМС України дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону - відсутні. Рішенням ДМС України від 12 травня 2017 року №176-17 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 08 червня 2017 року ГУ ДМС у Львівській області видано повідомлення №94.
15. ОСОБА_1 вважаючи, що рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним, звернувся за захистом порушених на його думку, прав і свобод до суду.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
17. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
18. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
19. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
20. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
21. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
22. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
23. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
24. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону З№ 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
27. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
28. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
29. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
30. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).
31. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
33. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
34. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).