Постанова
іменем України
3 березня 2020 року
м. Київ
справа № 475/908/18
провадження № 51-5761км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Браїла І.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150210000314, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Молдови, уродженця с. Телиця Новоаненського району Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області
від 18 грудня 2017 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу в розмірі 1190 гривень,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Доманівського районного суду Миколаївської області від 3 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим за таких обставин, встановлених судом та наведених у вироку.
Так, 14 липня 2018 року близько 2 години 15 хвилин ОСОБА_1 на автомобілі марки "Polo Classic" під керуванням ОСОБА_2 рухався по автодорозі Т-1506 з с. Кудрявцівка Веселинівського району Миколаївської області в напрямку смт Арбузинка Миколаївської області. На околиці с. Мостове Доманівського району Миколаївської області, побачивши ОСОБА_3, вирішили зупинитись та запитати останнього напрямок руху до смт Арбузинка. При цьому ОСОБА_1, вийшовши з автомобіля та представившись працівником поліції, почав вимагати у ОСОБА_3 документи, що посвідчують його особу, але ОСОБА_3, зрозумівши, що ОСОБА_1 не є працівником поліції, відмовився надавати їх йому. Після чого ОСОБА_1 намагався видерти з рук ОСОБА_3 його мобільний телефон, однак останній пручався та міцно тримав телефон. Потім ОСОБА_1, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, наніс ОСОБА_3 один удар кулаком в обличчя з правого боку. ОСОБА_3 утік до лісосмуги, але ОСОБА_1, знайшовши останнього та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, наніс йому один удар ногою в область ребер з лівого боку. Після чого, заволодівши майном потерпілого на загальну суму 3805 грн, сів до автомобіля під керуванням ОСОБА_2 і вони поїхали у напрямку смт Доманівка Миколаївської області.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_4 покарання. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції, обмежившись лише констатуванням висновків суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК, із застосуванням ст. 69 КК, залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_1 ніде не працює і суспільно-корисною працею не займається, маючи незняту та непогашену у встановленому порядку судимість, через нетривалий проміжок часу вчинив новий умисний тяжкий злочин, що вказує на небажання ОСОБА_1 робити належні висновки і ставати на шлях виправлення. Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду ОСОБА_1 свою вину не визнавав, показання не надавав, з метою уникнення відповідальності постійно змінював версії події, а визнав свою вину і надавав зізнавальні показання лише на останньому судовому засіданні.
Захисник Семенова С.М. подала на касаційну скаргу прокурора заперечення, в яких просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Браїло І.Г. вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Браїла І.Г., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст. 69 КК, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, є обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно із ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.