Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 263/16124/17
провадження № 61-5121св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 01 листопада 2018 року у складі судді Кулика С. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Кочегарової Л. М., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном у спосіб виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який набула у власність на підставі договору дарування від 06 грудня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_6 .
Відповідачі вселилися до належного їй на праві власності житлового будинку зі згоди його попереднього власника, у добровільному порядку звільнити житлове приміщення відмовляються, незважаючи на те, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, що спричиняє постійні конфлікти.
Посилаючись на те, що відповідно до положень статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), статей 319, 383, 391, 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідними від права самого власника, і закон не передбачає у випадку зміни власника будинку переходу прав і обов`язків попереднього власника до нового збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника, позивач просила усунути їй перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Зустрічний позов ОСОБА_3 мотивовано тим, що 28 грудня 1963 року між нею та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, від якого у них народилися доньки: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Після реєстрації шлюбу вони з чоловіком почали проживати у будинку АДРЕСА_1 , що належав батькові чоловіка - ОСОБА_8, за його згодою. З дозволу ОСОБА_8, вони своїми силами та за рахунок власних коштів розпочали будівництво нового будинку на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
У 1964 році ОСОБА_7 отримав дозвіл на будівництво зазначеного житлового будинку, а у 1970 році його будівництво було завершено і вони вселилися у новобудову, хоча в установоленому законом порядку зазначений будинок в експлуатацію зданий не був, однак вони користуватися ним як своїм власним житлом.
У середині 80-х років ХХ століття шлюбні стосунки між нею та ОСОБА_7 було фактично припинено. Згодом їй стало відомо про те, що за ініціативою чоловіка їх шлюб розірвано, однак рішення суду чи свідоцтва про розірвання шлюбу вона не отримувала.
При ознайомленні з позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності у спосіб виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, їй стало відомо, що у 1999 році
ОСОБА_7 оформив на себе право власності на спірний житловий будинок, у якому вона мешкає разом із донькою ОСОБА_4 та онуком ОСОБА_5, з присвоєнням будинку № 202-а, а 15 травня 2017 року відчужив його на користь їх старшої доньки - ОСОБА_6, яка у свою чергу відчужила його своїй доньці - позивачу ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, як такий, що побудований у період шлюбу, за спільні кошти і спільними зусиллями подружжя, просила визнати його обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3, та в порядку поділу визнати за нею право власності на 1/2 його частку.
З огляду на те, що ОСОБА_6 набула у власність спірний житловий будинок безвідплатно, на підставі договору дарування укладеного з ОСОБА_7, який не мав права відчужувати зазначене нерухоме майно без її згоди, а в подальшому на підставі безвідплатного договору відчужила його на користь своєї доньки - ОСОБА_1, ОСОБА_3 просила витребувати у ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та передати у її власність.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 01 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз спірних правовідносин дає підстави для висновку, що сторони у справі мають родинні відносини та є кровними родичами між собою. Правочини щодо відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 вчинені у колі осіб, що є членами однієї сім`ї: обдаровувана - позивач ОСОБА_1, дарувальник - її мати ОСОБА_6 , первинний власник будинку - дідусь позивача ОСОБА_7, що спростовує твердження позивача про те, що право відповідачів на спірне житло припинилося з припиненням права власності на це житло попереднього його власника, членами сім`ї якого були відповідачі. Відповідачі іншого житла не мають, ОСОБА_3 проживає у спірному будинку з часу його побудови, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - з народження.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у володінні, користування та розпорядженні будинком шляхом виселення відповідачів суд першої інстанції виходив з того, що встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що між сторонами існує тривалий і стійкий конфлікт, разом з тим, позивач не довела того, що відповідачі систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7, визнання права власності на частку у майні подружжя та її витребування у порядку статті 388 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок на момент вселення подружжя відповідав усім вимогам, необхідним для вводу його в експлуатацію, оскільки введення його в експлуатацію та оформлення права власності ОСОБА_7 відбулося через 13 років після розірвання шлюбу між подружжям, і ОСОБА_3 не доведено, що у зазначений період часу ОСОБА_7 не здійснював за власний рахунок будівельні роботи для приведення будинку у відповідність до вимог, необхідних для введення його в експлуатацію. Крім того, на час реєстрації спірного будинку, ОСОБА_3 тривалий час не перебувала у шлюбі з ОСОБА_7, і не вказала об`єктивних обставин за яких вона була позбавлена можливості самостійно ініціювати питання щодо введення спірного будинку в експлуатацію.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 задоволено, рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, який складається з одноповерхового житлового будинку літ. Д-1, нежитлової прибудови літ. д-1, ганку дʼ, погрібу літ. д/п, вбиральні літ. Г-1, огорожі № 1, замощення І, загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 29,7 кв. м.
Витребувано у ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, який складається з одноповерхового житлового будинку літ. Д-1, нежитлової прибудови літ. д-1, ганку дʼ, погрібу літ. д/п, вбиральні літ. Г-1, огорожі № 1, замощення І, загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 29,7 кв. м, на користь ОСОБА_3 .
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 . ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, задоволено частково.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у праві власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з цього будинку без надання іншого житлового приміщення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , шляхом її виселення, відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", і прийнятої на його виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" у період 1964-1986 року, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених актів чинного на той час законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Зазначені нормативні акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його державної реєстрації. Факт отримання ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на будинок та його реєстрація на своє імʼя після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не свідчить про те, що спірне нерухоме майно належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 був зведений подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_3 у період спільного проживання, ведення спільного господарства та придбання майна для потреб сімʼї. Суд першої інстанції не звернув увагу, що заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 не спростувала, що будинок збудований за спільні кошти подружжя, та не довела, що зазначений збудовано за особисті кошти ОСОБА_7 , з огляду на, що апеляційний суд вважав наявними підстави для визнання спірного будинку обʼєктом права спільної сумісної власності, частки у якому кожного з подружжя є рівними, тобто кожному належить по 1/2 його частці.
Зважаючи на те, що ОСОБА_6 набула право власності на спірне нерухоме майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_7, що дає підстав для висновку, що 1/2 частка вибула з володіння другого з подружжя - ОСОБА_3 поза її волею, а добросовісний набувач ОСОБА_1 набула вказану частку безвідплатно у ОСОБА_6, то ця частка підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 .
Не подання ОСОБА_3 позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу між нею та
ОСОБА_7 , не дає підстав для висновку про пропуск строку звернення до суду із зустрічним позовом, оскільки саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, тоді як про порушення свого права власності на спірний житловий будинок ОСОБА_3 дізналася лише після отримання у вересні 2017 року копії позовної заяви ОСОБА_6 про її виселення зі спірного житлового будинку.
Переглядаючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у частині вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1, апеляційний суд вважав доведеними обставини того, що зі зміною власника спірного житлового будинку, а саме з 15 травня 2017 року у відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинилося право користування ним, ураховуючи, що вони набули право користування таким, як члени сім`ї попереднього власника будинку ОСОБА_7 та відповідно до частини другої статті 64 ЖК Української РСР не є членами сім`ї позивача. Одночасно, апеляційний суд не вбачав підстав для виселення зі спірного житлового будинку ОСОБА_3, яка є власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, а тому відповідно має право користуватися своєю власністю.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій він просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 01 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 30 січня 2019 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, а також у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити, а позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд не врахував, що спірне нерухоме майно набуло статусу об`єкта нерухомості лише у 1999 році, тобто після розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Позивач не скористалася правом у межах позовної давності заявити вимоги про стягнення з другого з подружжя 1/2 частини вартості будівельних матеріалів, які були витрачені на будівництво спірного будинку. Оскільки на момент розірвання шлюбу та припинення ведення спільного господарства, побудований будинок не було введено в експлуатацію, позивач за зустрічним позовом не мала правових підстав для звернення у
2017 році з позовними вимогами про його поділ.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до регулювання спірних правовідносин положення статей 22, 28 Кодексу про шлюб та сімʼю України (далі - КпШС України), та не звернув увагу, що ОСОБА_1, право власності якої на спірний житловий будинок виникло на підставі договору дарування
від 06 грудня 2017 року, не є належним відповідачем за вимогами зустрічного позову, оскільки вона не є другим з подружжя чи колишнім подружжям ОСОБА_3 . Зважаючи на наведене не можна вважати обгрунтованим і висновок суду про те, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження зведення спірного будинку за власні кошти померлого ОСОБА_7, оскільки вона і не повинна була це доводити. Відчужуючи спірний житловий будинок на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 у встановленому законом порядку отримав дозвіл
ОСОБА_11 , яка на дату посвідчення договору дарування, була його дружиною.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 є законним власником житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 06 грудня
2017 року, який у встановленому законом порядку не визнаний недійсним, що унеможливлює його витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України.
ОСОБА_3 тривалий час не цікавилася правовим статусом житла у якому вона проживала, хоча могла і повинна була ним цікавитися, а тому висновки апеляційного суду щодо поважності причин пропуску позовної давності є непереконливими.
Оскільки ОСОБА_1 через постійні скандали з відповідачами була вимушена виїхати з будинку в кінці 2016 року, та на дату розгляду справи тимчасово проживати з чоловіком та його батьками за адресою: АДРЕСА_2, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення стаття 391 ЦК України, та не вирішили питання про виселення зі спірного житла ОСОБА_3, право користування спірним будинком якої є похідним від права колишнього власника будинку ОСОБА_7 .