ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2020 року
Київ
справа №810/2714/15
адміністративне провадження №К/9901/27073/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ЕД МАРЛІС"
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року (суддя Лиска І.Г.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року (судді: Мамчур Я.С. (головуючий), Шостак О.О., Желтобрюх І.Л.)
у справі № 810/2714/15
за позовом Приватного підприємства "ЕД МАРЛІС"
до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року Приватне підприємство "ЕД МАРЛІС" (далі - ПП "ЕД МАРЛІС") звернулося до суду з позовом до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 лютого 2015 року № 0000282204, № 0000272204.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції ПП "ЕД МАРЛІС" з Товариством з обмеженою відповідальністю "БРОКБУДКЕПІТАЛ" (далі - ТОВ "БРОКБУДКЕПІТАЛ") мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 27 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом правомірно, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами реального змісту господарських операцій із контрагентом.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. У касаційній скарзі ПП "ЕД МАРЛІС" наведені доводи, які є аналогічними тим, що викладені в позовній заяві.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "ЕД МАРЛІС".
Ірпінська ОДПІ не скористалася своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
21 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в період із 30 грудня 2014 року до 12 січня 2015 року Ірпінською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "ЕД МАРЛІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ "БРОКБУДКЕПІТАЛ" за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 12 січня 2015 року № 3/22-4/32430824.
Згідно з висновком акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість за серпень 2014 року на суму 258 412,00 грн та занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року на суму 245 628,00 грн.
На підставі акта перевірки 09 лютого 2015 року Ірпінська ОДПІ прийняла податкові повідомлення рішення:
- № 0000282204 (форма "Р"), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 368 442,00 грн, зокрема 245 628,00 грн - за основним платежем та 122 814,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000272204 (форма "В4"), яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 258 412,00 грн.
Правомірність прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду цієї справи.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.