У Х В А Л А
3 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 523/14489/15-ц
Провадження № 14-22 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі - відповідачі) про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ
за касаційними скаргами позивача та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року та
в с т а н о в и л а:
у червні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням зміни 30 листопада 2015 року предмета позову просив:
- установити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року включно;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 далі - квартира АДРЕСА_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В. 27 грудня 2013 року, реєстровий номер 4455, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (далі - договір купівлі-продажу квартири);
- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3, проведену за номером НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В.;
- визнати спільним сумісним майном і визнати за позивачем і ОСОБА_2 право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_4 );
- стягнути з ОСОБА_2 300 000,00 грн, тобто половину доходу, отриманого нею від заняття підприємницькою діяльністю за період з червня 2014 року до вересня 2015 року включно.
Мотивував позов такими обставинами:
- з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року включно позивач і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у належній позивачеві на праві власності квартирі АДРЕСА_5, а 2 квітня 2014 року зареєстрували шлюб;
- за період спільного проживання без реєстрації шлюбу вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_6, оформлені на ім`я ОСОБА_2, а також меблі та побутову техніку;
- на час подання позову у подружжя стали виникати суперечки щодо володіння та користування спільним майном;
- ОСОБА_2 без згоди позивача продала квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, у червні 2014 року вона зареєструвалася підприємцем та до вересня 2015 року включно отримала дохід у розмірі 600 000,00 грн, який використала у власних інтересах.
8 вересня 2015 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
12 жовтня 2016 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті зміненої позовної заяви від 12 жовтня 2016 року, оскільки позивач її подав після початку розгляду справи.
15 листопада 2016 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, якою на підставі пункту 5 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позовну заяву про поділ майна в частині побутових речей залишив без розгляду. Мотивував тим, що під час проведення судового засідання позивач заявив клопотання про залишення без розгляду позовних вимог у частині поділу побутових речей, а саме: посудомийної машини марки "Бош", холодильника марки "Самсунг", пральної машини марки "Вірпул", пилососа марки "Кербі", телевізора марки "Соні", диванів (2 шт.), стола кухонного, вбудованих меблів, матраца, кондиціонерів марки "Сатурн".
2 грудня 2016 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог: установив факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки, які не перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, позивача та ОСОБА_2 з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року включно; визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири; визнав, що квартира АДРЕСА_6 є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2 ; поділив спільне сумісне майно, визнавши за позивачем і ОСОБА_2 у рівних частках по Ѕ частині за кожним право власності на квартиру АДРЕСА_6 ; припинив право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_6 . У задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
Суд вважав, що позивач довів, що він з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року включно проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 як чоловік з дружиною без реєстрації шлюбу, оскільки впродовж того періоду вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тобто у них склались усталені відносини, притаманні подружжю. Суд вважав, що укладений відповідачами договір купівлі-продажу квартири треба визнати недійсним на підставі статей 63 і 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки квартиру АДРЕСА_2 позивач і ОСОБА_2 придбали під час їхнього спільного проживання як подружжя, позивач не давав згоди ОСОБА_2 на відчуження квартири, а ОСОБА_3 були відомі вказані обставини, тобто вона діяла недобросовісно.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 300 000,00 грн, оскільки останній не довів та не надав жодного доказу залучення коштів позивача до діяльності ОСОБА_2 як підприємця.
20 грудня 2016 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув з ОСОБА_2 витрати позивача на правову допомогу у сумі 11 665,00 грн та на підставі частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3, проведену за номером НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В.
Додаткове рішення мотивував так: ухвалюючи 2 грудня 2016 року рішення, не вирішив питання про стягнення з ОСОБА_2 витрат позивача на правову допомогу, а також не вирішив вимогу про визнання недійсним зазначене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_2 .
10 травня 2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою прийняв відмову позивача від апеляційної скарги на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року у частині: визнання неналежними та недопустимими доказами копії розписки від 5 березня 2013 року, написаної від імені ОСОБА_2 про отримання в борг від ОСОБА_4 55 000,00 доларів США, та копії розписки від 8 квітня 2016 року, написаної від імені ОСОБА_4 про отримання від ОСОБА_2 55 000,00 доларів США; визнання недійсним рішення приватного нотаріуса Медведенко Г. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2013 року щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 ; стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 11 665,00 грн понесених ним витрат на правову допомогу. Апеляційне провадження у вказаній частині апеляційної скарги позивача на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року суд закрив.
6 грудня 2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року та залишив це рішення без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, і відсутні підстави для його скасування.
Того ж дня Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року (у частині якої не було закрите апеляційне провадження) й апеляційну скаргу ОСОБА_2 на те саме рішення, а останнє залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував ухвалу про залишення без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року так:
- позивач довів, що він з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року включно проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік з дружиною, оскільки протягом указаного часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю;
- за період спільного проживання на ім`я ОСОБА_2 були придбані квартира АДРЕСА_6 ;
- ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу квартири продала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 без письмової згоди позивача;
- на час придбання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 знала про спільне проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю. Тому на час укладення договору купівлі-продажу квартири як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2 діяли недобросовісно, що є підставою для визнання цього договору недійсним.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року в частині задоволених позовних вимог позивача та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржені рішення просить залишити без змін. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та на порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, а належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи припис статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд має встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто, статус спільної сумісної власності подружжя визначається з урахуванням часу набуття майна, а також джерел його набуття (коштів, за які набуте це майно). Лише за такого врахування припис статті 60 СК України вважається правильно застосованим. Натомість суди у справі № 523/14489/15-ц не досліджували докази спільності коштів та спільності праці сторін договору купівлі-продажу квартири;
- ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки вона знала, що позивач є другом ОСОБА_2, і що квартиру АДРЕСА_2 остання купувала за власні кошти. Відсутність письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу квартири не підтверджує його недійсність, а є підставою для компенсації вартості відчуженого майна;
- законодавство не передбачає недійсність правочину з відчуження спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з членів подружжя;
- власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити правомірність набуття права власності на належне йому майно. Презумпцію правомірності має спростувати особа, яка оспорює право власності.
У грудні 2017 року позивач теж подав касаційну скаргу. Просить: скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року у частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на його користь 300 000,00 грн як половини доходу, отриманого нею від заняття підприємницькою діяльністю за період із червня 2014 року до вересня 2015 року включно; скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року, згідно з якою залишене без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року; ухвалити нове рішення, яким змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 зазначених 300 000,00 грн. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та на порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, оскільки майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя та предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства України щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними;
- у випадку наявності у подружжя спору щодо належності доходу, отриманого під час зареєстрованого шлюбу на праві особистої власності, тягар доведення такого факту покладається на ту сторону, яка не визнає факту його належності подружжю.
28 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
28 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 і відмовив у задоволенні її заяви про зупинення дії рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2016 року й ухвали Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року.
У березні 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про вчинення шахрайських дій відповідачем і свідком у справі.