Постанова
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 559/2667/17
провадження № 61-8673св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивачі 1: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі 1: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
позивачі 2: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі 2: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року у складі суді Жуковської О. Ю. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Хилевич С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним.
Позовна заява мотивована тим, що з 20 грудня 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), по 1/3 частці кожному, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав. Вказаний будинок ними був успадкований після смерті ОСОБА_6 .
До набуття права власності у вказаному житловому будинку були зареєстровані ОСОБА_4, хоча фактично там не проживає з 2000 року, та ОСОБА_5, який фактично там також не проживає з 2010 року. Ніяких особистих речей відповідачів у будинку немає, вони не беруть участі в утриманні та облаштуванні житла. Даний факт підтверджується актами Тараканівської сільської ради від 01 та 29 червня, 22 серпня, 24 жовтня, 21 листопада 2017 року.
Згідно довідки Тараканівської сільської ради у житловому будинку зареєстровані і проживають ОСОБА_1, ОСОБА_2, зареєстровані але фактично не проживають ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідачі не є членами їх сім`ї.
Позивачі неодноразово зверталися до них із проханням знятися з реєстрації, оскільки це перешкоджає їм у здійсненні права власності на будинок, а також у оформленні субсидії на комунальні послуги, однак відповідачі не реагували на прохання.
Виходячи з наведених обставин позивачі просили суд: усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, шляхом визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.
21 лютого 2018 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок.
Позовна заява мотивована тим, що позивачі народилися ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Тараканів, Дубенського району, Рівненської області. Їхні батьки: батько - ОСОБА_8 та мати - ОСОБА_9, проживали в даному селі, де у них було господарство. Батьки працювали в колгоспі "Прогрес" Дубенського району, а після реорганізації колгоспу працювали в КСП "Прогрес" Дубенського району та були членами цього колгоспу. До складу їхнього господарства відносився спірний жилий будинок з господарськими будівлями. Вказане будинковолодіння рахувалося за їх батьком і до квітня 1991 року мало статус колгоспного двору, що стверджується інформацією Тараканівської сільської ради від 26 січня 2018 року № 126.
Членами цього господарства були: ОСОБА_8, ОСОБА_9, та позивачі їх сини - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
Відповідно до статтей 120, 123 ЦК УРСР частка кожного члена їхнього колгоспного двору становила 1/4 майна двору, а тому кожен з них має право на 1/4 спірного будинку.
Між членами колишнього колгоспного двору, ніколи не було спору щодо права на майно колгоспного двору та розміру частки кожного в майні двору. Тому, позивачі були впевнені, що мають право на частку у цьому майні.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх мати ОСОБА_9 та відкрилася спадщина, до складу якої ввійшла, зокрема, 1/4 частина спірного жилого будинку та право на земельну частку (пай) в розмірі 3,38 умовних кадастрових гектарів із земель колишнього КСП "Прогрес" Дубенського району.
Спадкоємцями першої черги за законом були: батько ОСОБА_8, позивачі - її сини, та їх рідна сестра (дочка померлої) - ОСОБА_6, яка не прийняла спадщину і ніколи не претендувала на спадкове майно. Батько та ОСОБА_4 не претендували на спадкове майно і жоден не отримував належні документи після смерті ОСОБА_9 .
Позивач ОСОБА_5 своєчасно прийнявши спадщину після смерті матері, шляхом вступу у володіння спадковим майном, оформив своє право на спадкове майно після її смерті.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 01 грудня 2011 року було визнано за ОСОБА_5 право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9, зокрема, право на земельну частку (пай) в розмірі 3,38 умовних кадастрових гектарів без визначення цієї частки в натурі. Що стосується іншого спадкового майна, після смерті ОСОБА_9, зокрема, 1/4 частини житлового будинку ОСОБА_5 не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, проте відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Отже, він - ОСОБА_5, має право на 1/2 частину вказаного будинку з господарськими будівлями (1/4 частка колгоспного двору+1/4 частка спадщини після смерті матері), а ОСОБА_4 має право на 1/4 частину будинку - частка в майні колгоспного двору.
У січні 2018 року позивачі дізналися, що їх право на частку в спірному будинку порушене, а саме що спірний будинок належить на праві приватної власності відповідачам по 1/3 кожному на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, виданих 16 грудня 2010 року державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Хомич О. С.
Як зазначено у свідоцтвах про право на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_6 це майно належало сестрі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 квітня 2008 року і зареєстрованого в КП "Архітектор" Дубенської міської ради 27 травня 2008 за реєстраційним номером 22489291, номер запису 180, в книзі 1.
Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8, видане 22 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_6, та свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті сестри на ім`я ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 позивачі вважають недійсними, оскільки вони порушують їх права на частку в спірному жилому будинку.
Оскільки, батько набув право на 1/4 майна колгоспного двору, то до складу спадщини ввійшла 1/4 жилого будинку, а відтак ОСОБА_6 могла набути право в порядку спадкування після смерті батька лише на 1/4 спірного жилого будинку. Вважають, що відповідно до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 ввійшла 1/4 цього жилого будинку і спадкоємці після її смерті могли набути право тільки на 1/4 вказаного жилого будинку.
Тому державна реєстрація прав на жилий будинок, проведена КП "Архітектор" на підставі вказаних свідоцтв про право на спадщину, підлягає скасуванню.
Виходячи з наведених обставин, позивачі просили суд:
визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 жилого будинку; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 жилого будинку;
визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8, видане 22 квітня 2008 року на ім`я ОСОБА_6 ;
визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, видані 16 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_1, на ім`я ОСОБА_3, на ім`я ОСОБА_2 ;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на жилий будинок, проведену комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради 27 травня 2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Хомич О. С. 22 квітня 2008 року за реєстровим № 1-1656 за реєстраційним № 22489291, номер запису 180, в книзі 1;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на 1/3 жилого будинку, проведену 20 грудня 2010 року комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 16 грудня 2010 року державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Хомич О. С.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 травня 2018 справу № 559/2667/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним, об`єднано в одне провадження із справою № 559/303/18 за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок, та присвоєно справі номер № 559/2667/17.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним - задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 3000,00 грн витрат на правову допомогу та 640,00 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_2 640,00 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 640,00 грн сплаченого судового збору.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному будинку відповідачі не проживають, їхнє особисте майно там відсутнє, у зв`язку з чим існують правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок, суд першої інстанції виходив з того, що набуття права власності на будинок ОСОБА_4, а згодом - ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті батька та набуття права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 є правомірним, обґрунтованим належними та достовірними доказами. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання за ними права власності на частку в спірному майні колгоспного двору, та визнанні свідоцтв про право на спадщину недійсними, оскільки позивачі пропустили строк звернення до суду з зазначеними вимогами.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року в частині стягнення відшкодування судових витрат - скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3000, 00 грн витрат на правову допомогу та 640, 00 грн сплаченого судового збору порівну.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 640, 00 грн сплаченого судового збору порівну.
Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 640,00 грн сплаченого судового збору порівну.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування процесуальних норм в частині розподілу судових витрат між сторонами, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
24 квітня 2019 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Заявники зазначають, що спірне господарство, головою якого була баба заявників по лінії їхнього батька, ОСОБА_11, а з 1980 року - батько заявників ОСОБА_8, а вони були його членами, відносилось до суспільної групи колгоспних дворів, а тому відповідно до статті 123 ЦК УРСР, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мали рівні частки у майні даного двору, тобто по 1/4 жилого будинку.
Судами не перевірено, чи правомірно батько заявників набув право власності на спірний будинок.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ніколи не відмовлялися від своєї частки в майні колгоспного двору, а також між членами даного колгоспного двору ніколи не було спору щодо їх часток. Тому висновки судів першої та апеляційної інстанції, що позивачами за зустрічним позовом пропущено строк звернення до суду є неправильними, оскільки про порушене право вони дізналися лише в січні 2018 року після подання позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до них про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним.
Також заявники не погоджуються з рішеннями суду щодо стягнення з них 3000,00 грн витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати не містять свого підтвердження.
Відмова у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стала підставою для задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до них про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним.
Доводи інших учасників справи
06 червня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржувані рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 є власниками спірного житлового будинку по 1/3 частини кожний на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6,