Постанова
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 372/3570/17
провадження № 61-945св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2018 року у складі головуючого судді Зінченко О.М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі суддів: Шахової О.В., Вербової І.М., Саліхова В.В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від нього грошові кошти в сумі 60 000 грн зі сплатою 60% річних від суми позики. Вказаний договір укладено за згодою дружини позичальника ОСОБА_3, яка також виступила майновим поручителем, у забезпечення договору позики передала в іпотеку належну їй земельну ділянку.
Посилаючись на невиконання відповідачами зобов`язань за договором позики щодо її своєчасного повернення, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку суму основного боргу та суму процентів за договором позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 393 216,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума заборгованості за договором позики підлягає стягненню лише з позичальника ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопаді 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2018 року скасовано, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 222 000,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на користь позивача підлягає стягненню сума неповернутої позики та нарахованих процентів за період з листопада 2013 року по час ухвалення рішення, виходячи з положень пункту 3 договору позики, яким визначено проценти у розмірі 60% річних. Сума заборгованості за договором позики підлягає стягненню з позичальника. ОСОБА_3 надала лише згоду на укладення ОСОБА_2 договору позики з ОСОБА_1, проте не є стороною цього договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення з неї заборгованості за договором позики задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі і стягнути заборгованість за договором позики з відповідачів в солідарному порядку.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що у ОСОБА_3 у разі невиконання взятих ОСОБА_2 на себе зобов`язань виникає обов`язок, передбачений статтею 555 ЦК України, як майнового поручителя повернути позикодавцю суму позики з урахуванням відсотків та штрафних санкцій. Крім того, постанова апеляційного суду не підлягає виконанню, оскільки у її резолютивній частині невірно зазначено адресу позивача.
Таким чином, доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди з відмовою у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, як майнового поручителя, та стягнення заборгованості за договором позики з відповідачів в солідарному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано за результатами апеляційного перегляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 22 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Забурановою А. А., за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 60 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 60% річних строком на один рік.
У пункті 17 договору позики зазначено, що дружина позичальника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надала згоду на укладення та підписання цього договору.
Згідно з пунктом 19 договору позики ОСОБА_3 у забезпечення цього договору передала в іпотеку ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтею 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.