Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 487/436/17
провадження № 61-3625св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 22 січня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 23 вересня 2009 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого вона передала у власність відповідача грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США. Умовами договору позики передбачено кінцевий строк повернення наданих відповідачу грошових коштів до
23 вересня 2015 року. Після спливу кінцевого терміну виконання зобов`язання відповідач від повернення грошових коштів відмовилась та почала переховуватись.
Враховуючи викладене, позивач просила позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь суму боргу за договором позики у розмірі 240 204, 00 грн, індекс інфляції - 4 563, 87 грн, три відсотки річних - 7 211, 45 грн, відсотки за користування позикою - 47 850, 41 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Разумовської О. Г., від 04 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики 240 204, 00 грн, індекс інфляції 4 563, 87 грн, три відсотки річних 7 211, 45 грн, проценти за користування позикою 47 850, 41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики, але відповідач у визначений строк не виконала взяті на себе зобов`язання, кошти не повернула, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу на користь позивача підлягають до задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2017 року скасовано та постановлено по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 295 265, 86 грн боргу за договором позики, з яких: основного боргу - 240 204, 00 грн, три відсотки річних у розмірі 7 211, 45 грн, відсотки за користування позикою - 47 850, 41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 376 ЦПК України, оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а тому суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення.
Заявлені позовні вимоги визнанні такими, що підлягають до задоволення, оскільки відповідач не довела, що вона повернула позивачу отримані у борг грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США, у відповідності до складеної власноруч розписки. ОСОБА_3 не надано належних доказів на підтвердження належного виконання боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вчинення правочину 23 вересня 2009 року на неї вчинявся психологічний чи фізичний тиск, внаслідок якого вона склала розписку всупереч внутрішній волі. Після складення розписки до правоохоронних органів вона не зверталася.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи апеляційним судом неодноразово необґрунтовано відхилялися клопотання відповідача про встановлення обставин, які мають суттєве значення для її правильного вирішення. ОСОБА_3 стверджує, що станом на 23 вересня 2016 року нею було виконано боргові зобов`язання у повному обсязі, грошові кошти, отримані в борг у розмірі 30 тис. доларів США, було повернуто ОСОБА_4, який є колишнім чоловіком ОСОБА_1 . Відповідач стверджує, що саме у ОСОБА_4 вона отримала в борг грошові кошти та в подальшому склала боргову розписку на ім`я його колишньої дружини (позивача у справі). У матеріалах справи міститься мирова угода, яка свідчить про погашення боргових зобов`язань у повному обсязі, однак відповідач не знала що підпис у ній від імені ОСОБА_1 їй не належить. З приводу шахрайських дій ОСОБА_4 вона зверталася до правоохоронних органів. Насправді жодних грошових коштів у борг від ОСОБА_1 - вона не отримувала. Боргова розписка від 23 вересня 2009 року була складена під диктовку зі слів ОСОБА_4, під тиском, з погрозою фізичної розправи над нею та її дітьми.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин справи, яким надана належна оцінка.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики. Згідно умов договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 30 тис. доларів США, які та зобов`язалася повернути 23 вересня 2015 року (оригінал розписки - а. с. 109).
Розписка від 23 вересня 2009 року містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення, при цьому написана власноручно ОСОБА_3 .
Після спливу кінцевого терміну виконання зобов`язання відповідач грошові кошти позивачу не повернула.
Звертаючись до суду із позовом, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 240 204, 00 грн (30 000 доларів США, з врахуванням курсу Національного банку України станом на 23 вересня 2009 року за 100 доларів США - 800, 68 грн).
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказувала на те, що розписка, яка датована 23 вересня 2009 року, фактично була складена у 2013 році, у зв`язку з застосуванням до неї насильницьких дій з боку чоловіка позивача ОСОБА_1, що стало підставою для порушення клопотання про призначення судово-технічної експертизи документу на предмет з`ясування дати складання розписки.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06 грудня 2018 року № 9383/18-34/28265?28292/18-34 у дослідженій розписці від імені ОСОБА_3 про отримання нею в борг коштів, датованої 23 вересня 2009 року, ознак штучного зістарювання документів не виявлено. Фактичне виготовлення розписки від імені ОСОБА_3 про отримання нею в борг у ОСОБА_1 коштів в особисте користування у сумі 30 тис. доларів США, оригінал якої міститься в матеріалах справи на аркуші 109, датованої 23 вересня 2009 року, виконане ймовірно раніше жовтня 2009 року.
Виконання досліджуваної розписки у вказану в документі дату 23 вересня 2009 року не включається. Досліджувана розписка виготовлена не в 2013 році (а. с. 156-196).
Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи № 114 від 08 травня 2018 року, яка проведена в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12017150040006101 від 13 грудня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, щодо шахрайських дій ОСОБА_4 підпис напроти запису " ОСОБА_5 " на документі із назвою "мировое соглашение" від 23 вересня 2009 року виконаний ОСОБА_4 (пункт 22). Рукописний запис, здійснений на розписці ОСОБА_3 про отримання коштів від ОСОБА_6 від 23 вересня 2009 року про те, що борг у розмірі 30 000 тис. доларів США був погашений 23 вересня 2016 року, виконаний ОСОБА_4 (а. с. 213-215).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.