Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 755/11600/18
провадження № 61-15172 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2016 року між нею та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого вона передала ОСОБА_2 200 тис. доларів США, що підтверджується розпискою, складеною власноручно відповідачем, у якій останній зобов`язався повернути борг 23 липня 2018 року,
Зазначала, що свого зобов`язання відповідач не виконав і борг не повернув.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг в сумі 5 350 000 грн, а також понесені судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 липня 2016 року в розмірі 200 тис. дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 липня 2018 року складає 5 350 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 кошти в розмірі 200 тис. дол. США за розпискою від 23 липня 2016 року, із терміном повернення до 23 липня 2018 року, у зазначений строк суму позики не повернув, тому ця сума підлягає стягненню відповідача на користь позивача в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день звернення з позовом. Судом враховано висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2019 року № 25484/25484/18-32, наданого позивачем, відповідно до якого рукописний текст та підпис у борговій розписці від 23 липня 2016 року виконано ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року залишено без змін. Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки між сторонами було укладено договір позики, строк повернення за яким настав, сума позики відповідачем не повернута, права позивача, як позикодавця є порушеними, тому суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором позики. Апеляційним судом враховано, що ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції належність підпису у розписці не спростовано, клопотання про призначення по справі відповідної експертизи стороною відповідача не заявлено.
Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилався на те, що судом першої інстанції не було встановлено те, що розписка, яка є предметом цього позову та яка, ймовірно, складена його братом ОСОБА_2 23 липня 2017 року, не підтверджує факт передачі коштів у розмірі 200 тис. дол. США у той день від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, а була надана відповідачем позивачу, як гарантія доплати незначного розміру щомісячного платежу та продовження трудових відносин її сина з ТОВ "ІОНА ГРУП", директором та керівником якого є він, ОСОБА_3, з 2011 року.
Разом з тим, апеляційним судом враховано, що предметом розгляду у справі, що переглядається, були правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зокрема, щодо виконання укладеного між ними договору позики від 23 липня 2016 року, а надані ОСОБА_3 докази можуть свідчити про існування інших домовленостей, зокрема, трудових відносин сина позивача, ОСОБА_4, з ОСОБА_3 . Враховуючи те, що наявності будь-яких правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено та ОСОБА_3 не надано доказів того, що на час розгляду справи судом першої інстанції його права, інтереси та обов`язки було порушено, апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, кожен окремо, просять оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити позовОСОБА_1 без розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/11600/18 із Дніпровського районного суду м. Києва.
Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи Савченка І. М., який подав касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що представником позивача ОСОБА_5 під час розгляду справи у суді першої інстанції не надано оригіналу ордеру, отже, позовна заява, яка є предметом розгляду у цій справі, подана від імені ОСОБА_1 особою, яка не мала повноважень на ведення справи, що є підставою для закриття провадження у цій справі. Крім того, вказував, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, ухваливши рішення 11 квітня 2019 року за відсутності відповідача та наявності обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи його представником, чим фактично позбавив відповідача можливості висловлення та обґрунтування власної позиції у справі. Також зазначав, що матеріали справи не містять договору позики або розписки від 23 липня 2016 року, за яким з нього стягнуто суму боргу у розмірі 5 350 000 грн, а до матеріалів справи долучена розписка від 23 липня 2017 року, факт складання якої він не заперечує, однак, вона не є предметом розгляду у цій справі та судами не досліджувалась. При цьому, апеляційний суд, перевіряючи висновки суду першої інстанції, зазначив про існування розписок від 23 липня 2016 року, 23 липня 2013 року, 23 липня 2019 року. Вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3, а суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 . Зазначав, що ОСОБА_3 фактично отримував кошти у 2013 року, які в подальшому були відображені у розписці від 23 липня 2017 року, копія якої наявна в матеріалах справи, крім того, останній має достатні докази, які безпосередньо впливають на можливість встановлення дійсної правової природи розписки, яка є підставою розгляду у цій справі та позикових відносин в цілому. Також зазначав, що висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2019 року № 25484/25484/18-32, проведеної в межах кримінального провадження, є недопустимим доказом у справі, оскільки отриманий з порушенням вимог чинного законодавства - поза межами даної цивільної справи. Вказував, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 756/6764/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики у формі розписки від 23 липня 2017 року, складеної ОСОБА_2, на загальну суму 200 тис. дол. США, удаваним правочином. Також просив скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року у справі, що переглядається.
Доводи ОСОБА_3, який подав касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована аналогічними доводами, зазначеними у апеляційній скарзі ОСОБА_2 . Також заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою, оскільки встановити дійсні правовідносини у справі, що переглядається, без залучення його, як особи, яка фактично отримувала кошти за правовідносинами, які виникли у 2013 році між сторонами у цій справі, що підтверджується документами, долученими ним до апеляційної скарги, неможливо.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
У жовтні 2019 року адвокат Говоруха О. О. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, у якому зазначено, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарг є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Зазначала, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував факт складання розписки від 23 липня 2017 року та отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 200 тис. дол. США та не визнавав лише правову природу боргової розписки. Отже, зазначена у позові та оскаржуваних рішеннях дата розписки від 23 липня 2016 року є технічною помилкою, яка не може бути підставою для скасування законних рішень. Вважає, що беззаперечним є той факт, що предметом спору у справі, що переглядається, є саме договір позики у формі розписки від 23 липня 2017 року, оригінал якої надавався суду для огляду, та оригінал якої був досліджений експертом з наданням висновку від 28 лютого 2019 року, відповідно до якого рукописний текст та підпис у розписці від 23 липня 2017 року виконано ОСОБА_2, що також не спростовано відповідачем під час розгляду справи.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційні скарги
У жовтні 2019 року адвокат Ліщишин І. В. в інтересах ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційні скарги, в якому просив не приймати до уваги відзив позивача на касаційні скарги при ухваленні рішення за наслідками касаційного перегляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 23 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 200 тис. дол. США. Вказана розписка містить зобов`язання про повернення позичених коштів до 23 липня 2018 року (а.с. 5, т. 1).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2019 року № 25484/25484/18-32, проведеного в рамках кримінальної справи, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від 23 липня 2017 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів; рукописний текст а також відпис від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від 23 липня 2017 року виконано ОСОБА_2 (а.с. 166-188, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.