ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
Київ
справа №305/893/17
адміністративне провадження №К/9901/44720/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 червня 2017 року у складі судді Тулик І.І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів Качмара В.Я., Гінди О.М., Ніколіна В.В. у справі № 305/893/17 за позовом ОСОБА_1 до Рахівської міської ради Закарпатської області, третя особа: ОСОБА_2, про визнання рішення недійсним,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду, в якому просив:
- визнати недійсним рішення Рахівської міської ради Закарпатської області (надалі по тексту - відповідач) "Про надання дозволу на виготовлення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам, внесення змін в рішення №120 від 05.04.2011, відміну рішення №448 від 27.11.2012, №120 від 18.12.2006 та №153 від 29.01.2007" від 04.01.2013 №477, яким, зокрема, надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у приватну власність площею 1,0024 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 );
- зобов`язати відповідача відповідно до ст.119 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передати позивачу у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га.
Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем неправомірно надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, оскільки позивач не надавав погодження на вилучення земельної ділянки, якою він користується. Крім того вказано, що оскільки, на думку позивача, посадові особи Рахівської міської ради затягують розгляд його заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд має захистити його права шляхом прийняття рішення про зобов`язання відповідача виконати покладені на нього законом обов`язки.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням сесії Рахівської міської ради № 477 від 4 січня 2013 року надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ) площею 1,0024 га.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач оскаржує наведене рішення з тих підстав, що Рахівська міська рада передала у власність третій особі ОСОБА_2 земельну ділянку без його згоди, однак, він є законним землекористувачем частини цієї земельної та має право на першочергову її приватизацію.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірне рішення прийнято відповідачем відповідно до наданих йому повноважень та жодним чином не порушує прав та інтересів позивача. Крім того, суд зазначив, що у питаннях передання земельної ділянки у власність громадян суд не може підміняти інший орган до компетенції, якого належить вирішення подібних питань, так як такі дії можуть свідчити про втручання суду у дискреційні повноваження Міської ради.
Надаючи правову оцінку спріним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Чинний ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116).
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами "а", "б" ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом частин 1, 3, 4 ст.116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Статтею 118 ЗК визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту ч.6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями ч.7 вказаної статті ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.