ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2020 року
Київ
справа №265/6322/16-а
касаційне провадження №К/9901/32300/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.11.2016 (головуючий суддя: Козлов Д.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 (головуючий суддя: Ястребова Л.В., судді: Блохін А.А., Компанієць І.Д.) у справі №265/6322/16-а за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області, в якому просив:
визнати протиправною відмову відповідача у призначенні йому пенсії за вислугу років та скасувати рішення № 4536 від 25.10.2016;
визнати достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж 21 рік 7 місяців 10 днів (за посадами прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 2 місяці 10 днів), зобов`язавши пенсійний орган призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11291,55 грн, починаючи з 19.10.2016.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час призначення його на роботу в органи прокуратури і до липня 2011 року діяв Закон України від 05.11.1991 №1789-XII "Про прокуратуру" (частково втратив чинність 15.07.2015; далі - Закон №1789-XII), відповідно до статті 50-1 якого право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Водночас статтею 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (набрав чинності 15.07.2015; далі - Закон №1697-VII) збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, з 20 до 22 років 6 місяців необхідних, що є значним звуженням обсягу прав позивача на соціальний захист як прокурора, що суперечить статті 58 Конституції України.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.11.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років (жовтень 2016 року), стаж роботи позивача складав 21 рік 07 місяців 10 днів, в т.ч., стаж роботи на посадах прокурорів - 19 років 02 місяці 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до норм чинної на час виникнення спірних правовідносин редакції Закону №1697-VII (необхідно 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років).
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав і має законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-XII і які були звужені статтею 86 Закону №1697-VII. Вказує на безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статей 22 та 58 Конституції України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.01.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від відповідача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.10.2016 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону №1789-XII.
Рішенням від 25.10.2016 №4536 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на відсутність на те правових підстав.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Спірним питанням у справі, яке підлягає з`ясуванню, є протиправність (правомірність) рішення відповідача від 25.10.2016 №4536 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-XII (в редакції до 08.07.2011).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII.
У зв`язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.