ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 березня 2020 року
м. Київ
справа № 221/2901/15-к
провадження № 51-3070 км 18
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І.В.,
суддів Бущенка А.П., Голубицького С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О.О.,
захисника Токарева Г.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Токарева Г.В. на вирок Волноваського районного суду Донецької області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2016 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Волноваського районного суду Донецької області від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 258-3 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна, яке є його особистою власністю.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Апеляційний суд Донецької області, задовольнивши частково апеляційні скарги захисників, змінив вирок, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 258-3 на ч. 2 ст. 260 КК і призначив йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, яке є його особистою власністю. У решті вирок залишено без змін.
Згаданий суд визнав ОСОБА_1 винуватим в участі у діяльності не передбачених законом збройних формувань, що було вчинено за обставин, викладених у вироку, з урахуванням змін, унесених згідно з ухвалою.
Як установлено судами нижчих інстанцій, у період із 26 жовтня по 2 листопада 2014 року ОСОБА_1 за власною ініціативою та за попередньою домовленістю з іншими учасниками організації "Донецька Народна Республіка" (далі - "ДНР") з метою сприяння її злочинній діяльності щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки, втрати авторитету органів державної влади України, використовуючи для зв`язку мобільний телефонний номер НОМЕР_1 неодноразово (26-го та 27 жовтня, 1-го та 2 листопада 2014 року) надавав учаснику "ДНР" ОСОБА_2 відомості про місця дислокації, чисельність, маршрути пересування підрозділів та військової техніки Збройних Сил України, а також інших військових формувань України на території с. Павлопіль Волноваського району (колишнього Новоазовського району) Донецької області.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Токарев Г.В. просить скасувати на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що: розгляд провадження здійснено неповно; місцевий суд не вирішив скарги про жорстоке поводження з ОСОБА_1, залишивши поза увагою дані, зафіксовані в ухвалі слідчого судді; не дав належної оцінки зібраним доказам і необґрунтовано постановив обвинувальний вирок, в якому не навів міркувань щодо можливості вчинити засудженим інкримінованих дій з огляду на його вади зору; також суд без згоди ОСОБА_1 призначив йому захисника Осадчого В.І., порушивши цим право обвинуваченого на захист. На думку захисника, апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення і необґрунтовано відхилив аргументи сторони захисту. Натомість у поданих доповненнях скаржник, змінивши заявлену вимогу, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження. При цьому захисник насамперед наголошує на тому, що всупереч приписам ст. 290 КПК стороні захисту не відкривалися процесуальні документи, на підставі яких було проведено негласні слідчі (розшукові) дії (далі - НСРД), і таких документів у справі немає, а отже, отримані за результатами цих дій фактичні дані є недопустимими та їх не можна покласти в основу обвинувального вироку. Разом із цим скаржник ставить під сумнів повноваження службової особи, яка склала протокол від 7 травня 2015 року за результатами НСРД, і вважає, що його зміст не відповідає ст. 252 вказаного Кодексу. Заперечуючи законність оспорюваної ухвали, зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевіри, чи було додержано у провадженні положень ст. 94 КПК, а також не з`ясував, чи достатньою мірою володіє засуджений української мовою. За твердженням захисника, у цій справі судові рішення було прийнято з порушенням визначених КПК правил допустимості доказів та засади змагальності, а можливість отримання нових фактичних даних вичерпано.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Захисник Осадчий В.І. поінформував Верховний Суд про припинення ним надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що той користується послугами іншого адвоката. Засуджений ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд кримінального провадження без його участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав подану касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями до неї, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції (далі - Суд) не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, по суті не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів належність засудженому голосу на аудіозаписі та достовірність цього запису, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти громадської безпеки є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаного як підсудного ОСОБА_1, котрий у ході судового слідства визнав факти спілкування телефоном із ОСОБА_2, повідомлення останньому відомостей про розташування та рух колон Збройних Сил України, наслідків їх обстрілів з боку "ДНР"; показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 ; фактичних даних, що містяться у протоколі тимчасового доступу до речей і документів та їх огляду від 5 червня 2015 року, у протоколі за результатами проведення негласного розшукового заходу від 7 травня 2015 року з інформацією щодо деталізації вхідних та вихідних телефонних дзвінків з мобільного телефонного номера НОМЕР_1, що належить засудженому; а також на підставі проведеної судової фоноскопічної експертизи від 23 червня 2015 року № 53/4, зміст яких докладно відображено у вироку.
Водночас суд, з`ясувавши позицію ОСОБА_1 щодо пред`явленого обвинувачення, перевірив висунуту останнім на свій захист версію про те, що він не брав участі у діяльності незаконного збройного формування, а лише розмовляв із ОСОБА_2 про Збройні Сили України та обстріли, і переконливо спростував її у вироку, навівши відповідні аргументи.
Усупереч посиланням у касаційній скарзі питання про те, чи достатньо володіє засуджений українською мовою, було предметом перевірки суду. За матеріалами справи, ОСОБА_1 хоча і давав показання російською, однак клопотання про залучення перекладача не підтримав, зазначивши, що він упродовж багатьох років навчався саме українською.
Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення засудженим суспільно небезпечного діяння проти громадської безпеки.