ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 161/14544/17
провадження № 61-42747 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Гаврилюк Оксани Омелянівни, яка діє в інтересах публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року у складі судді Подзірова А. О. та постанову апеляційного суду Волинської області від 09 липня 2018 року у складі колегії суддів Грушицького А. І., Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
22 вересня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 19 148,45 доларів США, з яких 13 141,63 доларів США заборгованості по кредиту, що становить 344 174,48 грн, та 6 006,82 доларів США заборгованості по процентах, що становить 157 316,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 грудня 2005 року АКБ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 070-22-168, відповідно до умов якого останній отримав 18 000 доларів США зі сплатою 12,75 % річних за встановленим графіком погашення заборгованості з кінцевим терміном до 20 грудня 2015 року.
Позичальник ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконав належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка станом на 13 червня 2017 року становила 29 196,89 доларів США, частину якої позивач просить стягнути у судовому порядку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено, а в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених правом з урахуванням переривання строку позовної давності до 10 лютого 2012 року, в тому числі шляхом пред`явлення позову до основного боржника.
Банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 22 вересня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої просив відповідач, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Волинської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено стороною у спорі, у зв`язку з чим суд першої інстанції ухвалив законне та справедливе рішення.
Посилання позивача на ту обставину, що банк має право на стягнення процентів за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2017 року, уважав необгрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено кредитором у 2008 році, а позовна давність спливла 10 лютого 2012 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2018 року адвокат Гаврилюк О. О., яка діє в інтересах ПАТ "Укрсоцбанк", подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивач зазначає, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Посилається на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14.
Вважає, що оскільки відповідач не повернув кошти за кредитним договором, то позивач має право нараховувати проценти та пеню до повного належного виконання зобов`язань по кредитному договору, і такі платежі підлягають стягненню у межах позовної давності.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків з повернення кредиту протягом більш ніж 60 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а позичальник повинен протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти та штрафні санкції.
Стверджує, що у квітні та у листопаді 2008 року отримував вимогу від банку про погашення заборгованості у повному обсязі.
Вважає, що позивач змінив строки виконання зобов`язання у 2008 році, у зв`язку з чим втратив право нараховувати проценти, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) та постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15 (провадження № 61-2404св18).
Оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено, а в позивача виникло право на звернення до суду з урахуванням переривання позовної давності до 10 лютого 2012 року, вважає, що позовна давність спливла.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 грудня 2005 року АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 070-22-168.
За умовами кредитного договору банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 18 000 доларів США зі сплатою 12,75 % річних за встановленим графіком погашення заборгованості з кінцевим терміном до 20 грудня 2015 року.
Відповідно до підпунктів 3.3.8, 3.3.9 договору позичальник також був зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку визначеному пунктами 2.4, 2.5 договору, а також своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливу неустойку в порядку, визначеному пунктом 1.1 кредитного договору.
Згідно пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8, 3.3.9, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 грудня 2005 року № 070-22-168 банк та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір від 27 грудня 2005 року, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку трьохкімнатну квартиру загальною площею 68,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Останній платіж за спірним кредитним договором був здійснений відповідачем 29 серпня 2008 року.
Відповідно до матеріалів цивільної справи № 2-2667/09 за позовом банку до іпотекодержателя про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у квітні та листопаді 2008 року банк направив іпотекодавцю претензії про погашення заборгованості у повному обсязі, які отримані нею поштою.
Позивач скористався своїм правом іпотекодержателя та кредитора на дострокове погашення всієї суми заборгованості, зокрема у позовній заяві від 10 лютого 2009 року по справі № 2-2667/09 позивач наголошував на використання ним права, яке передбачене у пунктах 4.4, 4.5 кредитного договору та просив про дострокове погашення всієї суми боргу.