Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 314/3981/15-ц
провадження № 61-22044св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- Сільськогосподарський виробничий кооператив "Вільнянськ",
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_1, Фермерське господарство "Форт",
позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,
відповідачі (за зустрічним позовом): Сільськогосподарський виробничий кооператив "Вільнянськ", Реєстраційна служба Вільнянського районного управління юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року у складі судді Капітонова Є. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2016 року у складі колегії суддів: Панкеєва О. В., Кухаря С. В., Осоцького І. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Вільнянськ" (далі - СВК "Вільнянськ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Форт" (далі - ФГ "Форт") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява СВК "Вільнянськ" мотивована тим, що між ним та
ОСОБА_1 01 липня 2004 року укладено договір оренди, який був зареєстрований 22 січня 2009 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис. Вказував, що строк перебігу договору оренди починає свій відлік з моменту його державної реєстрації, тому термін його дії (10 років) спливає у 2019 році.
Однак 17 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ "Форт" укладено договір оренди тієї ж земельної ділянки, що розташована на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, чим порушено права та інтереси СВК "Вільнянськ".
На підставі викладеного СВК "Вільнянськ" з урахуванням уточнених позовних вимог просило: визнати недійсним укладений 17 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ "Форт" договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 17 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та
ФГ "Форт"; усунути перешкоди у користуванні вищевказаною земельною ділянкою.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до СВК "Вільнянськ", Реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції (далі - РС Вільнянського РУЮ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування реєстрації.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що укладений між нею та
СВК "Вільнянськ" договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2004 року суперечить вимогам закону, оскільки не містить істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі". Крім того, вказаний правочин суперечить статтям 4-6, 11, 17, 19 Закону України "Про оренду землі".
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди, укладений 01 липня 2004 року між СВК "Вільнянськ" та ОСОБА_1, зареєстрований 22 січня 2009 року у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"; скасувати державну реєстрацію вищевказаного договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року в задоволенні первісного позову СВК "Вільнянськ" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір оренди між
СВК "Вільнянськ" та ОСОБА_1 укладено 01 липня 2004 року строком
на 10 років, тому він закінчив свою дію 01 липня 2014 року. Правовідносини за договором оренди землі від 01 липня 2004 року, укладеного між
ОСОБА_1 та СВК "Вільнянськ" припинилися, отже позивач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом звернулись до суду за відсутності правовідносин оренди земельної ділянки.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що договір оренди, укладений 01 липня 2004 року між
СВК "Вільнянськ" та ОСОБА_1, припинив свою дію 01 липня 2014 року. Оскільки орендарем СВК "Вільнянськ" у місячний термін з власником землі не була укладена додаткова угода про поновлення договору оренди землі, то спірний договір оренди землі не поновився на законних підставах. Оспорюваний позивачем за первісним позовом договір оренди від 17 квітня 2014 року не порушує його прав та обов`язків, визнання недійсним цього договору не поновлює права СВК "Вільнянськ" щодо спірної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі СВК "Вільнянськ" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_1 не оскаржує судові рішення в касаційному порядку, тому вони не є предметом касаційного перегляду в частині вирішення зустрічних позовних вимог відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у пункті 43 договору оренди
від 01 липня 2004 року сторони цього правочину погодили, що він набирає чинності після його державної реєстрації, тому суди дійшли помилкового висновку, що вказаний договір набув чинності з часу його підписання, а не державної реєстрації.
Оскільки договір оренди від 01 липня 2004 року зареєстрований у 2009 році, то термін його дії спливає у 2019 році, відповідно, укладений між відповідачами договір оренди від 17 квітня 2014 року порушує права та інтереси позивача.
Крім того, акт визначення меж земельної ділянки в натурі та акт прийому-передачі земельної ділянки були підписані між СВК "Вільнянськ" та
ОСОБА_1 лише 14 березня 2006 року.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2016 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею
11,24 га, яка знаходиться на території Московської сільської Ради Вільнянського район Запорізької області (кадастровий № 2321585000:01:003:0012).
Між СВК "Вільнянськ" та ОСОБА_1 01 липня 2004 року був укладений договір оренди землі належної їй на праві власності земельної ділянки площею 11,24 га, яка знаходиться на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області строком на 10 років. Вказаний договір 22 жовтня 2009 року був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".
Відповідно до акта визначення меж земельної ділянки в натурі та акта прийому-передачі від 14 березня 2006 року, на підставі договору
від 01 липня 2004 року земельна ділянка була передана на зберігання орендарю - СВК "Вільнянськ".
Між відповідачами 17 квітня 2014 року укладено письмовий договір оренди, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ФГ "Форт" в оренду
у користування спірну земельну ділянку.
Крім того, між відповідачами 03 вересня 2015 року укладено письмовий договір оренди, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в оренду у користування спірну земельну ділянку ФГ "Форт". В цей же день ОСОБА_1 за актом прийому передачі передала земельну ділянку в оренду ФГ "Форт". Договір оренди був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав
03 лютого 2016 року.
Відповідно до додаткової угоди від 21 січня 2016 року, ОСОБА_1 та
ФГ "Форт" розірвали договір оренди від 17 квітня 2014 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 28 січня 2016 року, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 17 квітня
2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Форт", скасована 22 січня 2016 року.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 травня 2016 року у справі № 314/3220/16 визнано припиненим договір оренди землі, укладений 01 липня 2004 року між ОСОБА_1 та СВК "Вільнянськ".
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 травня 2016 року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.