Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 755/19197/18
провадження № 61-18343св19
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Людмила Леонідівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 травня 2019 року у складі судді Коваленка К. В., постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В., та ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати частково недійсним із моменту вчинення шлюбний договір, а саме: пункти 4, 5 правочину.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 26 вересня 2009 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.
18 липня 2018 року між сторонами укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., який було зареєстровано у відповідному реєстрі № 2999.
Відповідно до пункту 4 шлюбного договору подружжя домовилося про непоширення дії статті 60 СК України на нерухоме майно хоч і набуте подружжям під час шлюбу, яке вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно придбане та зареєстроване, а саме: власністю відповідача є квартира АДРЕСА_1 ; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, що розташована за адресою:
АДРЕСА_2 , площею 0,25 га; земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,21 га.
Також власністю відповідача за шлюбним договором є побутова техніка, кухонне начиння, меблі, інші речі, що знаходяться за адресами вказаного нерухомого майна.
Пункт 5 спірного договору вказує, що подружжя домовилися про непоширення дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, та вважатимуться особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбані та/або зареєстровані, розпорядження таким майном та особистими майновими правами здійснюється на його власний розсуд.
Посилаючись на те, що вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 14 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано частково недійсним шлюбний договір від 18 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі № 2999, а саме: пункт 4, пункт 5 вказаного договору, з моменту вчинення правочину.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі положень частини четвертої статті 93 СК України вважав, що вказані пункти спірного правочину ставлять ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки договором не визнано право власності позивача на будь-яке нерухоме майно, у зв`язку з чим наявні правові підстави для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 травня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції вважав, що рішення районного суду відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі повного та всебічного вивчення доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року виправлено описку у вступній частині постанови Київського апеляційного суду
від 02 жовтня 2019 року, а саме: замість "суддів: Ігнатченко Н. В.,
Кулікової С. В." зазначено "суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В.".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 травня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції, зупинено дію рішення Баришівського районного суду Київської області
від 14 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду
від 02 жовтня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У жовтні 2019 року цивільну справу № 755/19197/18 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, з урахуванням пояснень до касаційної скарги, мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання недійсними пунктів шлюбного договору базуються на неправильному розумінні і тлумаченні умов спірного правочину та положень статей 93, 97, 103 СК України.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, не звернув належної правової уваги на те, що майно, яке є предметом спірного договору, належало ОСОБА_2 на праві власності ще до моменту укладання правочину. Таким чином, за шлюбним договором жодній стороні не передавалося будь-які об`єкти нерухомого майна, а лише було визначено його правовий режим.
Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що умови договору ставлять ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц, відповідно до якої норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують обґрунтовані та законні рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
У відзиві ОСОБА_1 просить суд про розгляд справи за участю сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2009 року, що підтверджується актовим записом № 619 відділу реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві
18 липня 2018 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі № 2999.
Відповідно до пункту 4 шлюбного договору від 18 липня 2018 року подружжя домовилося про непоширення дії статті 60 СК України на нерухоме майно хоч і набуте подружжям під час шлюбу, яке вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно придбане та зареєстроване.
Власністю ОСОБА_2 є:
- квартира АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки: 32220287302:24:029:0013 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
- земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,21 га, кадастровий номер земельної ділянки: 32220287302:24:029:0014 з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства.
Також власністю ОСОБА_2 за шлюбним договором є побутова техніка, кухонне начиння, меблі, інші речі, що знаходяться за адресами вказаного нерухомого майна.
Пункт 5 шлюбного договору передбачає, що подружжя домовилися про непоширення дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, що буде набуте подружжям, а саме: нерухоме та рухоме майно, що підлягає державній реєстрації, особисті майнові права, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, побутова техніка, кухонне приладдя, меблі, картини, інші речі, що будуть знаходитися за адресами такого нерухомого майна та вважатимуться особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбані та/або зареєстровані, і розпорядження таким майном та особистими майновими правами здійснюється на його власний розсуд.
У спірному правочині сторони зазначили, що цей шлюбний договір сторонами прочитаний, суть його зрозуміла сторонам, зміст прав та обов`язків, правові наслідки роз`яснено нотаріусом.
При цьому судами також встановлено, що в той самий день було укладено ще декілька договорів, зокрема договір дарування позивачем своєї квартири АДРЕСА_3 відповідачу; договір дарування відповідачем частини квартири АДРЕСА_4 спільній дитині - ОСОБА_3 ; одним із договорів визнано право власності за позивачем на належну їй іншу Ѕ частину цієї квартири.
При цьому судами при розгляді справи не встановлено наявності у подружжя будь-якого іншого шлюбного майна, ніж те, що визначено у шлюбному договорі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.