Постанова
Іменем України
28 лютого 2020року
м. Київ
справа № 363/5144/15-ц
провадження № 61-8476св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання провести перебудову самочинного будівництва.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власницею земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1510 га, кадастровий номер 3221886001:02:144:0005, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Із метою отримання технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, вона звернулась до ТОВ "Інтер-Град", які підготували технічну документацію та з якої вбачається, що зведений сусідкою ОСОБА_2 гараж із навісом на 0,3 м заступає будівлею та 0,58 м навісом на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 . У добровільному порядку, ОСОБА_2 не бажає перебудовувати гараж із навісом, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, із урахуванням уточнених вимог, просила зобов`язати ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 б /н, площею 0,1510 га, кадастровий номер 32218860001:02:144:0005, який існував до порушення прав власника - ОСОБА_1, шляхом проведення перебудови господарської будівлі з навісом ОСОБА_2 із урахуванням державних будівельних норм та санітарних норм, а саме, з перенесенням стіни гаража на 1 м від кордону ділянки.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, використовуючи земельну ділянку за призначенням на підставі дозвільних документів побудувала житловий будинок із господарськими спорудами до складу яких входить гараж із навісом. Крім того, отримала свідоцтво про право власності на вказане майно, а отже, таке майно не може вважатися самочинним будівництвом, у зв`язку з відсутністю будь-якої складової частини, яка визначає самочинне будівництво. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_1, а це не стало причинним наслідком похибки інженерів землевпорядників, які робили проекти землеустрою у 1997 році, під час первинного виділення земельних ділянок, оскільки, як убачається з топографічної карти, земельна ділянка, яка належить позивачу, з однієї сторони, частково накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2, а з іншої - на межі земельної ділянки ОСОБА_1 . Суміжні земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по межі зіткнення накладаються одна на одну в різних частках. Під час розгляду справи, жодна сторона не заявляла клопотання про проведення земельно-технічної експертизи, яка б дала змогу встановити, чи є накладання меж земельних ділянок одна на одну та саме внаслідок чого допущено таке накладання. Враховуючи наданий експертом висновок, що з технічної точки зору, перенести крайню стіну на 1 м можливо, але, таке перенесення призведене до виведення будівлі з експлуатації, повної її перебудови та повторному введенню в експлуатацію. Такі дії призведуть до порушення прав власника майна на мирне володіння, оскільки реконструкція гаражного блоку призведене до виведення споруди із експлуатації, що в свою чергу призведе до втрати права власності на майно згідно зі свідоцтвом, оскільки воно буде зруйноване.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1510 га, кадастровий номер 32218860001:02:144:0005, який існував до порушення прав власника, ОСОБА_1, шляхом проведення перебудови господарської будівлі з навісом ОСОБА_2 із урахуванням державних будівельних норм та санітарних норм, а саме із перенесенням крайньої стіни гаража на 1 м від кордону ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки гараж із навісом частково знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 і вона свою згоду на будівництво на своїй земельній ділянці не надавав, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, а позивач має право в установленому порядку на захист свого права власності на належну їй земельну ділянку. Невідповідність побудованого гаража з навісом вимогам ДБН 360-92** "Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень", порушує права ОСОБА_1 на володіння та користування своєю земельною ділянкою.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що оскаржувана постанова містить один проте, і той перефразований, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що позивачем не доведено факту самочинного будівництва спірної господарської будівлі. Суд першої інстанції встановив, що домоволодіння відповідача не є самочинним будівництвом через наявність дозвільних документів, реєстрації права власності та невідповідність домоволодіння критеріям статті 376 ЦК України. Беручи до уваги той факт, що межі земельної ділянки відповідача не змінювались з 1997 року, що підтверджується матеріалами справи, але в той же час на момент набуття відповідачем права власності на землю в 1997 році (стаття 22 ЗК України 1990 року) перенесення меж, наданих земельних ділянок в натуру (на місцевості) здійснювалося шляхом прокладання теодолітних ходів, із прив`язкою їх до існуючих межових знаків або державної геодезичної мережі. З розвитком технічного прогресу останнім часом для встановлення найточніших меж ділянок використовується технологія системи глобального позиціонування (GPS-навігація), що за допомогою супутника визначає місцезнаходження у всесвітній системі координат. Проте зміна методів і технологій визначення точок меж земельних ділянок із точки зору презумпції правової визначеності і непорушності права власності не може в подальшому стати підставою для ревізування (піддання сумніву, на основі чинних на цей час правових норм) набуття у власність відповідного об`єкта нерухомості, що в свій час правомірно визначений у відповідних межах. Судове рішення призведе до порушення прав власника майна на мирне володіння, оскільки реконструкція гаражного блоку призведе до виведення споруди із експлуатації, що призведе до втрати права власності на майно, оскільки воно буде зруйноване. Реєстрація права власності на нерухоме майно, до складу яких входить гараж із навісом, виключає можливість визнання такого майна самочинним будівництвом.
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскільки гараж із навісом збудований відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу і позивач свою згоду на будівництво на своїй земельній ділянці не давав, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, a позивач має право в установленому порядку на захист свого права власності на належну йому земельну ділянку. Навіть при умові, що земельна ділянка відведена під будівництво та обслуговування житлового будинку, зведення гаража відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу порушує їй право власності на землю.
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду клопотання про розгляд справи за участю сторін.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, вказане клопотання не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.