ПОСТАНОВА
Іменем України
25 лютого 2020 року
Київ
справа №П/811/3138/15
адміністративне провадження №К/9901/27433/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2016 (суддя Брегей Р.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 (головуючий суддя Суховаров А.В., судді: Головко О.В., Ясенова Т.І.) у справі №П/811/3138/15 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Кіровоградська ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.02.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 у справі №П/811/3138/15.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №П/811/3138/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2020 призначено розгляд справи у попередньому судовому засіданні на 25.02.2020.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідач вказує, що під час розгляду справи судами не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним доказам у їх сукупності, що свідчить про нез`ясування всіх обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору. У касаційній скарзі відповідач дублює акт перевірки, у якості доводів касаційної скарги податковий орган повторює висновки акта перевірки.
Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де ФОП ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість касаційної скарги. Як вважає позивач, податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству, а тому підлягало скасуванню судами попередніх інстанцій.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у серпні 2014 року відповідач провів документальну виїзну перевірку позивача на предмет правильності нарахування та сплати податків у період 01.01.2011 по 31.12.2013.
У висновках акту перевірки зазначено, що позивач допустив заниження доходу на 11532,12грн. та завищення витрат - 48586,39 грн.
Заниження доходу полягало у невключенні до нього кредиторської заборгованості, стосовно якої минув строк позовної давності. На думку відповідача, цією кредиторською заборгованістю є заборгованість, яка існувала станом на 31.12.2010 перед ПАТ "Кіровоградолебенерго" у сумі 11040,82грн. та ПАТ "Укртелеком"- 491,30грн.
Крім того, відповідач вважав, що завищення валових витрат мало місце у 2011 році на суму 23364,14грн., у 2012 році - 12145,85грн., у 2013 році - 13076,40грн.
Згідно акту перевірки це порушення полягало у включенні до валових витрат оплати послуг мобільного зв`язку, номера операторів яких не закріплювались за найманими працівниками.
Також, відповідач зазначив, що позивач не надав доказів сплати вартості послуг з водопостачання, котрі зазначені у структурі вартості витрат.
Водночас, відповідач встановив, що у 2013 році позивач включив до складу валових витрат витрати щодо оплати послуг з обслуговування ліфтів у сумі 2392,30 грн.
У акті зазначено, що у цей період позивач не надавав приміщення в оренду, а дохід одержував виключно від передачі електроенергії субспоживачам.
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2014, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на 9017,78грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 2254,45грн.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішень. Суди посилались на те, що оскаржуване рішення податкового органу ґрунтується виключно на помилкових висновках податкових ревізорів стосовно завищення валових витрат та заниження валового доходу, котрі зроблені внаслідок неправильної оцінки фактичних обставин справи. Таким чином, суди дійшли висновку, що позивач ніяким чином не порушив приписи пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, включено лише документально підтвердженні витрати).
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка в грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця.
Відповідно до статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 цієї статті та інших витрат. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Відповідно до пункту 138.10.2 статті 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема: в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (в тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); ґ) витрати на оплату послуг зв`язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв`язок та інші подібні витрати); ж) інші витрати загальногосподарського призначення.
Як визначено пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, до доходів фізичної особи підприємця включаються суми безнадійної кредиторської заборгованості, по якій минув строк давності, а до витрат - витрати, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які пов`язані з отриманням доходів фізичної особи підприємця від провадження господарської діяльності.