ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 922/2220/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс",
представник позивача - Чайка О.В., адвокат (ордер від 25.02.2020 № 557937, свідоцтво від 29.05.2014 № 5172/10),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд",
представник відповідача - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (головуючий Здоровко Л.М., судді: Геза Т.Д. і Плахов О.В.)
у справі № 922/2220/19
за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" (далі - Відповідач)
про стягнення коштів.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відповідача про стягнення 1 215 240,00 грн неустойки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторонами у справі укладений договір поставки від 31.10.2018 № 31/10 (далі - Договір), за умовами якого Відповідач мав поставити Позивачу товар, чого Відповідачем ані у встановлений Договором строк, ані взагалі зроблено не було, а відповідно до умов Договору за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача неустойку в розмірі 5 992,69 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:
- сторони у Договорі передбачили нарахування неустойки за порушення строків поставки товару в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення, однак встановлений розмір не відповідає положенням частини другої статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яким встановлено обмеження, згідно з яким розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України;
- здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень частини другої статті 343 ГК України, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума неустойки у розмірі 5 992,96 грн;
- витрати Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн є доведеними та обґрунтованими.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 оскаржуване рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 1 209 247,31 грн та в скасованій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задоволено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2019 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- у спірних правовідносинах з боку Відповідача має місце не грошове зобов`язання, оскільки Відповідач мав зобов`язання перед Позивачем вчинити певну дію - поставити товар, і сторони передбачили у Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення постачальником виконання негрошового зобов`язання у відсотках від суми недопоставленого (непоставленого) товару за кожен день прострочення;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягненні пені лише у розмірі 5 992, 69грн з посиланням на частину другу статті 343 ГК України, яка стосується виключно грошових зобов`язань;
- суд не дослідив дійсну правову природу спірних правовідносин, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права і, як наслідок, суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог з розрахунку неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період 5 днів з 01.12.2018.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, а рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2019 залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без врахування всіх обставини справи, які мають значення для вирішення даного спору.
Позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладений Договір.
Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався поставити покупцю товар, зазначений у специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах Договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник передає покупцю товар у кількості, визначеній додатками до Договору. Загальна кількість товару за Договором визначається кількістю товару, зазначеного у додатку до Договору.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що постачальник поставляє покупцю товар за ціною та місцем поставки, зазначеними у додатку до Договору.
Відповідно до додатку від 31.10.2018 № 1 до Договору Відповідач мав поставити аміачну селітру біг-бег Казахстан 34.4 у кількості 130,0 тонн, на загальну суму 1 215 240,00 грн у господарство покупця за адресою: с. Побережка, Богуславський район, Київська область. Строк поставки товару: до 30.11.2018.
Згідно з пунктом 3 додатку до Договору передоплата у розмірі 400 000,00 грн здійснюється покупцем протягом одного банківського дня з дати підписання Договору на підставі виставленого рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Залишок коштів перераховується покупцем у день відвантаження товару на підставі видаткових накладних. Право власності на товар переходить до покупця після перерахунку залишку коштів на розрахунковий рахунок постачальника у десятиденний строк.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що факт передачі товару покупцю виникає в момент прийняття товару та підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін, та отриманням довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до пункту 3 додатку до Договору Позивач вніс на рахунок Відповідача передоплату за товар у розмірі 400 000,00 грн. Залишок коштів мав бути перерахований покупцем у день відвантаження товару на підставі видаткових накладних.
Однак у обумовлені Договором строки постачальник до господарства покупця товар не поставив, і у подальшому поставки товару здійснено не було.
Сплачену передоплату за товар у розмірі 400 000,00 грн Відповідачем було повернуто Позивачу 23.04.2019, після звернення Відповідача до суду з позовом до Позивача про повернення сплаченої передоплати.
Згідно з пунктом 6.2 Договору за порушення строків поставки постачальник сплачує неустойку у розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожний день прострочення.
Зважаючи на те, що сума неустойки має значний розмір, враховуючи загальну суму договору - 1 215 240,00 грн, Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з Відповідача 1 215 240,00 грн неустойки, яку розраховано з урахуванням пункту 6.2 Договору.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 215 240,00 грн неустойки.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у Договорі передбачили нарахування неустойки за порушення строків поставки товару в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення.
Однак встановлений розмір не відповідає положенням частини другої статті 343 ГК України, яким встановлено обмеження, згідно з яким розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.
Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень частини другої статті 343 ГК України, дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума неустойки у розмірі 5 992,96 грн;
Що ж до витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, то суд першої інстанції визнав їх доведеними та обґрунтованими.
Однак з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру пені не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Відповідач визнає, що товар на виконання взятих зобов`язань за Договором поставлений ним не був, не лише у встановлені Договором строки, а й взагалі. Жодних пояснень і обґрунтувань причин, з яких товар не був поставлений Позивачу, Відповідач суду не навів, як і не надав доказів наявності обставин, які унеможливлювали це здійснити на передбачених Договором умовах.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти.
Відповідно до статті 173 ГК України та статті 509 ЦК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.