Постанова
іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 489/3213/15-к
провадження № 51-4989км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О.В.,
прокурора Браїла І.Г.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150040001108 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ) раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2014 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 321 КК,
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя
АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 307 КК,
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 02 липня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком 17 березня 2015 року близько 17:43 ОСОБА_2, знаходячись за місцем мешкання по АДРЕСА_3, надав ОСОБА_3 приміщення вищевказаної квартири для незаконного вживання наркотичного засобу.
23 березня 2015 р. близько 18:35 ОСОБА_2, знаходячись за тією ж адресою, повторно надав ОСОБА_3 приміщення вищевказаної квартири для незаконного вживання наркотичного засобу.
За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1
та 2 ст. 317 КК призначено покарання:
за ч. 1 ст. 317 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 2 ст. 317 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачувались у тому, що 17 березня 2015 року о 17:43 за попередньою змовою, знаходячись в квартирі АДРЕСА_3, незаконно збули ОСОБА_3, шляхом продажу, особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою 0,099 г, а особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою 0,037 г продовжили зберігати за вказаним місцем з метою подальшого збуту. Крім того, за версією слідства, 25 березня 2015 року о 18:35
за попередньою змовою, знаходячись в квартирі
АДРЕСА_3 , незаконно збули ОСОБА_3, шляхом продажу, особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою 0,037 г. Також, відповідно
до обвинувального акту, за невстановлених обставин, ОСОБА_1 незаконно придбав у невстановленої особи сильнодіючий лікарський засіб - димедрол, вагою
не менше 0,049 г, який зберігав при собі з метою збуту, та який 25 березня 2015 року
о 18.35 знаходячись в квартирі АДРЕСА_3 незаконно збув ОСОБА_3 .
Вказані дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК, як незаконне придбання, зберігання
з метою збуту, а також збут особливо небезпечних наркотичних засобів, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб. Дії ОСОБА_1 органом досудового слідства кваліфіковано за ч. 1 ст. 321 КК, як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також збут сильнодіючих лікарських засобів, вчинений без спеціального
на те дозволу.
За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307,
ч. 1 ст. 321 КК та виправдано за недоведеністю вчинення ним даних злочинів. ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення ним даного злочину.
Вказаним вироком вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок - без змін.
Вимоги і узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор зазначає, що ОСОБА_1
та ОСОБА_2 було безпідставно виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, а ОСОБА_1 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 321 КК, оскільки, на думку прокурора, їхня винуватість повністю доведена, а протилежні висновки суду є необґрунтованими. Крім того, вказує
на неправильне застосування ст. 75 КК судом першої інстанції та посилається
на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК, а саме: залишення
без належної перевірки та спростування всіх доводів апеляційної скарги прокурора.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор частково підтримав вимоги, викладені в касаційній скарзі, щодо необґрунтованого застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, інших клопотань, заперечень до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі та на неї, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За частиною 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судові рішення в частині доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочині, передбачених частинами 1 та 2 ст. 317 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд розглянув провадження в межах, визначених ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до обвинувального акта
та фактичних обставин кримінальних правопорушень, які суд вважав встановленими,
а апеляційний суд - в межах апеляційної скарги прокурора відповідно до ст. 404 КПК.
Ні в апеляційній, ні в касаційній скарзі прокурор не порушував питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання за ч. 2 ст. 317 КК без конфіскації майна, що є обов`язковим додатковим покаранням в санкції кримінально-правової норми, не призначати яке суд мав лише
з підстав, визначених ст. 69 КК, про що у вироку не йдеться.
З огляду на вимоги ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції не може усунути допущені судом першої інстанції та апеляційним судом порушення закону про кримінальну відповідальність в цій частині, за відсутності відповідного касаційного приводу.
Доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, що аналогічні доводам його апеляційної скарги, відносно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо застосування ст. 75 КК та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а також щодо невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції вимогам статей 370, 419 КПК, є безґрунтовними.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу та у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.
В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, та докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.
Так, згідно зі ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки
її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом,
а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться
на її користь.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
За змістом ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.