Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 357/5634/18-ц
провадження № 61-11515св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О.Ф., Музичко С. Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Просила, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договорами позики в розмірі 6 615 720,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 червня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 прийняла у власність від ОСОБА_1 1 200 000,00 грн, що в еквіваленті складало 150 000,00 доларів США, терміном на 5 років, до 19 червня 2017 року, без нарахування процентів.
04 квітня 2014 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 981 750,00 грн, що є еквівалентом 85 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язалась повернути ОСОБА_1 таку ж саму суму грошових коштів, без нарахування процентів, у строк до 04 квітня 2016 року.
Станом на день звернення до суду із позовом відповідач не повернула позивачу отримані грошові кошти на загальну суму 235 000,00 доларів США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року у складі судді Кошель Б. І. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики у розмірі 6 615 720,00 грн, що еквівалентно 235 000,00 доларам США та судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року у складі судді Кошель Б. І. заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу розмірі 15 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, та вважав, що сторони у договорах визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було доведено понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200 000,00 грн, за договором позики від 04 квітня 2014 року в розмірі 2 216 052,00 грн, що еквівалентно 85 000,00 доларам США, станом на 23 травня 2018 року (час звернення з позовом до суду), а всього 3 416 052,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8 810,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 6 822,90 грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 838,00 грн.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення місцевого суду від 22 січня 2019 року постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд виходив з того, що згідно пункту 1 договору позики від 19 червня 2012 року ОСОБА_2 прийняла у власність від ОСОБА_1 1 200 000 грн, що в еквіваленті складає 150 000 доларів США. Договір не містить умов щодо зобов`язання повернення позики у доларах США, тому апеляційний суд, вважаючи, що умовами договору передбачено надання грошей в позику в національній валюті України, дійшов висновку, що саме 1 200 000 грн підлягає стягненню.
Посилаючись на пункт 1 договору позики від 04 квітня 2014 року за яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 981 750,00 грн, що є еквівалентом 85 000,00 доларів США та пункт 3 договору, яким сторони передбачили зобов`язання повернути суму грошей у доларах США незалежно від офіційного курсу Національного банку України на день платежу та з урахуванням статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню борг за договором позики від 04 квітня 2014 року в розмірі 2 216 052 грн, що еквівалентно 85 000,00 доларам США, станом на 23 травня 2018 року (час звернення з позовом до суду).
Приймаючи додаткову постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн є завищеними. Вважав, що у зв`язку із тим, що адвокат Батура П. О. надавав правничу допомогу позивачу у суді першої інстанції була відсутня необхідність у повторному вивченні матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду, а перевірка рішення суду на його відповідність вимогам законодавства, не належить до компетенції адвоката. Вимоги про стягнення витрат, а саме: участь представника в судовому засіданні 17 квітня 2019 року з урахування проїзду (судодень) - 2 500 грн та участь представника в судовому засіданні 05 червня 2019 року з урахування проїзду (судодень) - 2 500 грн, апеляційний суд вважав необґрунтованим та безпідставним, адже договором про надання правничої допомоги від 22 травня 2018 року не передбачено гонорар адвоката - судодень у розмірі 2 500 грн. Апеляційний суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 5 500 грн, а оскільки постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, відтак витрати на правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції зазначав, що у позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути 6 615 720,00 грн, апеляційним судом позовні вимоги задоволені на суму 3 416 052,00 грн, тобто на 51,6 %, отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 838,00 грн (51,60 % від 5 500,00 грн) витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У червні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила оскаржувану постанову в частині стягнення з неї боргу за договором позики від 04 квітня 2014 року у розмірі 2 216 052,00 грн, що еквівалентно 85 000,00 доларам США, станом на 23 травня 2018 року (час звернення із позовом до суду) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з неї на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 04 квітня 2014 року у розмірі 981 750,00 грн.
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чекалов А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що за умовами пункту першого договору позики від 04 квітня 2014 року ОСОБА_1 передала відповідачу 981 750,00 грн, що в еквіваленті становить 85 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути таку ж суму грошових коштів без нарахування відсотків у строк до 04 квітня 2016 року. У пункті 3 договору вказано, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути суму грошей у доларах США незалежно від офіційного курсу Національного банку України на день платежу шляхом обміну 981 750,00 грн на долари США. Отже, на думку заявника, за вказаним договором вона взяла на себе обов`язок повернути лише 981 750,00 грн незалежно від офіційного курсу долара США на день платежу.
ОСОБА_2 вказує, що апеляційним судом було неправильно застосовано статтю 533 ЦК України, що призвело до стягнення з неї 2 216 052,00 грн, оскільки пункт 3 договору не містить обов`язку повертати грошову суму у розмірі 85 000,00 доларів США.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції стягнувши із відповідача 1 200 000,00 грн боргу за договором від 19 червня 2012 року дійшов до неправильних висновків вказавши, що стягненню підлягає саме ця сума, адже в договорі зазначено, що її еквівалент складає 150 000,00 доларів США, умов щодо повернення позики у доларах США договір не містить. Вимог щодо стягнення боргу саме в іноземній валюті позивач не заявляла.
Доводом касаційної скарги є також те, що позовні вимоги стосувалися повернення боргу за договорами позики від 19 червня 2012 року та 04 квітня 2014 року саме у гривні із визначенням суми такої заборгованості відповідно до офіційного курсу.
Разом із тим представник позивача вказує, що хоча умовами договору позики від 19 грудня 2012 року і не передбачено порядку його виконання з повернення суми позики, проте такі умови закріплені у статті 533 ЦК України, а тому її приписи повинні застосовуватись до правовідносин, що склалися між сторонами цього договору.
Представник позивача вказував, що між позивачем та відповідачем було правомірно укладено договори позики, зобов`язання за якими виражене у грошовій одиниці України - гривні із зазначенням грошового еквіваленту суми позики у іноземній валюті - доларах США.
Зазначає, що апеляційний суд змінив грошовий еквівалент зобов`язання, вираженого сторонами договору позики від 19 червня 2012 року, відтак допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 524, 526, 533 ЦК України та не врахував правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування (справи № 373/2054/16-ц, № 607/12028/13-ц).
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У липні 2019 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Чекалова А. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якій представник позивача просить у задоволенні її касаційної скарги відмовити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Представник позивача вказує, що доводи касаційної скарги відповідача є необґрунтованими, договорами позики від 04 квітня 2014 року та від 16 червня 2012 року визначено обов`язок повернути позику у гривнях із визначенням такої суми заборгованості відповідно до офіційного курсу долара США.
У серпні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Гончар Л. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якій остання просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
Представник ОСОБА_2 не погоджується із доводами касаційної скарги ОСОБА_1 та зазначає, що за договором позики від 16 червня 2012 року її довіритель отримала в борг саме 1 200 000,00 грн, які суд апеляційної інстанції правильно з неї стягнув. Позивач фактично погодилась із висновками апеляційного суду про стягнення з неї саме такої суми боргу, адже до подачі касаційної скарги нею було подано до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов про стягнення інфляційних витрат саме на вказану суму заборгованості, аналогічні доводи містять також і письмові пояснення, подані до Верховного Суду. Також зазначає, що договором позики від 04 квітня 2014 року передбачено обов`язок повернення боргу саме у сумі 981 750,00 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 27 червня 2019 року та від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
11 вересня 2019 року справа № 357/5634/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що 19 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого остання прийняла у власність від ОСОБА_1 1 200 000 грн, що в еквіваленті складає 150 000 доларів США, терміном на 5 років, тобто до 19 червня 2017 року, без нарахування процентів, що підтверджується відповідним договором.
Апеляційним судом встановлено, що договір від 19 червня 2012 року не містить умов щодо зобов`язання повернення позики у доларах США.
04 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 981 750,00 грн, що є еквівалентом 85 000,00 доларів США, а остання зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів без нарахування процентів, що підтверджується відповідним договором.
Відповідно до пункту 3 вказаного договору позичальник зобов`язується повернути суму грошей в доларах США незалежно від офіційного курсу Національного банку на день платежу.
Відповідно до пункту 4 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 04 квітня 2016 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.