Постанова
03 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 308/8903/13-к
провадження № 51-991ск20
Суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Єремейчук С. В., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2020 року,
в с т а н о в и в:
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку вказаних судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати положенням ст. 350 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 350 КПК України 1960 року в касаційній скарзі повинні зазначатися назва суду, якому вона адресується, вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування, конкретне прохання особи, сформульоване з урахуванням того, які рішення суд касаційної інстанції вправі ухвалити відповідно до вимог ст. 396 КПК 1960 року.
Проте наведених вимог процесуального закону засудженим ОСОБА_1 не дотримано.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року у скарзі зазначається назва суду, якому вона адресується. Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Однак засуджений ОСОБА_1 неправильно зазначив найменування суду касаційної інстанції, до якого подав скаргу.
Також, відповідно до вказаних норм закону, в касаційній скарзі скаржник має вказати на конкретні істотні порушення закону, що є підставами для скасування чи зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК 1960 року).
Зокрема, як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений вказуючи на істотні порушення кримінально-процесуального закону судом першої та апеляційної інстанцій, як на підставу для визнання оскаржуваних рішень незаконними, доводів на обґрунтування зазначеної позиції з урахуванням ст. 370 КПК 1960 року не наводить. Натомість засуджений, наводить доводи, які стосуються однобічності і неповноти судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, що відповідно до ст. 367 КПК 1960 року є підставами для скасування або зміни вироку при перегляді справи судом апеляційної інстанції та, водночас, згідно зі ст. 398 КПК 1960 року не є підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Також, відповідно до ч. 5 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року прохання у касаційній скарзі має бути викладено з урахуванням вимог ст. 396 КПК 1960 року, тобто таким чином, щоб суд касаційної інстанції міг прийняти одне із рішень відповідно до вказаної норми Закону.