Постанова
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 140/1365/18
провадження № 61-9764св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно.
Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 1988 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, який був розірвано 20 лютого 1991 року.
Під час шлюбу ОСОБА_2 07 липня 1989 року в інтересах сім`ї за спільні кошти подружжя укладено договір купівлі-продажу будинку без номеру по АДРЕСА_1 (далі - будинок).
03 лютого 1999 року між сторонами було знову зареєстровано шлюб, який був розірваний 16 березня 2012 року.
Після розірвання між позивачем та відповідачем шлюбу 20 лютого 1989 спірний будинок залишався у їх спільному користуванні. За спільною згодою співвласників до будинку вселилася мати позивача ОСОБА_3, яка там проживала до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті матері позивачки, відповідач почав чинити перешкоди у використанні позивачем, як житлового будинку, так і земельної ділянки, на якій розміщений вищезазначений житловий будинок.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 20 липня 2012 за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу 07 липня 1989 року № 21, дублікат якого виданий 01 червня 2012 року".
Позивачка вважає, що її інтереси порушені, тому звернулася до суду з даним позовом, та просила суд визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено, вирішено питання про судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки позивач міг знати про порушення його прав та законних інтересів щодо частини майна, яке придбане у шлюбі, ще з 2012 року, а твердження позивача, що його права були порушені після смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суд не взяв до уваги.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно задоволено.
Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірний будинок було придбано ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, а тому є спільним майном подружжя, а також відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірний будинок був придбаний за кошти його батьків.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даними позовом є неправильним, оскільки судом помилково не взято до уваги, що в спірному будинку за згодою відповідача тривалий час проживала мати позивача - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що в свою чергу підтверджує відсутність спору між сторонами до дня смерті ОСОБА_3, а тому строк позовної давності для звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки її право порушено лише в травні 2015 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 травня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, залишити в силі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставин
справи, висновки суду апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи.
Висновки суду апеляційної інстанції, що під час розгляду судом спору між сторонами про поділ майна подружжя в іншій справі, за результатом розгляду, якої було укладено мирову угоду щодо поділу іншого житлового будинку АДРЕСА_1, а також зазначення в тексті мирової угоди про відсутність в сторін претензій один до одного майнового характеру, стосувалося саме житлового будинку, з приводу якого було укладено мирову угоду є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи, і є лише припущеннями суду апеляційної інстанції.
Судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено матеріали справи, та не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4, яка підтвердила, що спірний будинок було придбано за кошти батьків відповідача, тому висновок суду, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спірний будинок придбано не за спільні кошти, а за кошти його батьків є необґрунтованим.
Судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми статті 261 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
15 червня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги висновку суду не спростовує. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржуване рішення.
17 липня 2019 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу в якій просив задовольнити касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Немирівського районного суду Вінницької області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, та у відповіді на відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 Цивільно-процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.