ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 917/210/19
Провадження № 12-125гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 травня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 5 квітня 2019 року у справі № 917/210/19 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великогабаритним транспортним засобом у сумі 29075,10 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У лютому 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича (далі - Підприємець) про стягнення 29075,10 грн плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування, вагові параметри якого перевищують нормативні.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю вчиненого відповідачем правопорушення, яке полягає у руйнуванні автомобільних доріг загального користування, внаслідок чого державі спричинено матеріальні збитки у розмірі 29075,10 грн.
1.3. Наведене стало підставою для звернення прокурора з позовом про стягнення з відповідача в судовому порядку в дохід Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, що є гривневим еквівалентом 934,56 євро.
1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на необґрунтованість здійсненого розрахунку плати за проїзд, яка є ціною позову, в частині застосування ставки 0,84 євро, а не 0,42 євро за кілометр, а також на те, що засоби вимірювальної техніки, якими зафіксовані вагові параметри транспортного засобу, не призначені для зважування у русі, що суперечить пункту 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 липня 2016 року № 255.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. На підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області у період з 7 травня 2018 року по 13 травня 2018 року (а .с. 39) та графіка роботи пересувного пункту габаритно-вагового контролю на мережі доріг загального користування Харківської області на травень 2018 року (а. с. 40), затвердженими в установленому порядку, співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Харківській області здійснювався габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.
2.2. 7 травня 2018 року посадовим особам Управління Уктрансбезпеки у Харківській області видано направлення на проведення рейдової перевірки № 029305, у якому визначено місце та період проведення - з 7 травня 2018 року до 11 травня 2018 року, автодорога М-03 Київ - Харків (а. с. 38).
2.3. 11 лютого 2018 року на 471 км автодороги М-03 Київ - Харків Довжанський (Харківська область), посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля (спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е) DAF 95 ХF 430 (номерний знак НОМЕР_1 ) та напівпричепу (спеціалізованого напівпричіпу н/пр-платформа-Е) BLUMHARDT SAL 40.24-135Е (номер знак НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_1 . Транспортні засоби належать Підприємцю, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 та НОМЕР_5 (а. с. 34). Відповідно до товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом від 10 травня 2018 року (а. с. 32) перевізником зазначений відповідач, за маршрутом смт Решетилівка - м. Харків. Фото транспортного засобу (вантажного автомобіля з напівпричепом), здійснене під час перевірки, залучено до матеріалів справи (а. с. 33).
2.4. Габаритно-ваговий контроль здійснений з використанням ваг пересувних автомобільних типу CHEKLODE FREEWEIGH, заводський номер НОМЕР_4, які відповідають вимогам ГОСТ 29329-92 "Ваги для статичного зважування. Загальні технічні вимоги.", що підтверджується свідоцтвом про повірку засобу вимірювальної техніки від 2 квітня 2018 року № 34-00/883, чинним до 2 квітня 2019 року (а. с. 41), результати зважування транспортного засобу підтверджені чеком про зважування від 11 травня 2018 року № 11243 (а. с. 28).
2.5. Перевіркою встановлено, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням нормативних вагових обмежень, а саме фактичне осьове навантаження на передню одиночну вісь у 7750 кг, задню одиночну вісь - 14650 кг, на строєну вісь - 27200 кг (9000 + 9000 + 9200) при нормативно допустимих навантаженнях на передню одиночну вісь у 11000 кг, задню одиночну вісь - 11000 кг, на строєну вісь - 21900 кг (7300 + 7300 + 7300).
2.6. Загальна вага транспорту склала 49600 кг при фактично допустимій 40000 кг. Таким чином, результат зважування вказав на перевищення нормативно допустимих.
2.7. Маршрут руху транспортного засобу - Полтавська область с. Решетилівка - м. Харків, пройдена відстань дорогами загального користування 177 км, що підтверджується даними з офіційного сайту компанії Della https://della.com.ua (а. с. 37).
2.8. Результати перевірки оформлені актом від 11 травня 2018 року № 0010207 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (а. с. 25).
2.9. Того ж дня, 11 травня 2018 року, посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, що проводила габаритно-ваговий контроль, та оператором вагового комплексу складено довідку № 0023207 про результати здійснення габаритно-вагового контролю вантажного автомобіля DAF 95 ХF 430 (номерний знак НОМЕР_1 ) та причепу BLUMHARDT SAL 40.24-135Е (номерний знак НОМЕР_2 ) (а. с. 26).
2.10. До акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11 травня 2018 року № 0010207 посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, що проводила габаритно-ваговий контроль, доданий розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (а. с. 27), згідно з яким визначена сума до сплати склала 934,56 євро. Розрахунок виконано відповідно до затвердженої формули з урахуванням норм пункт 31-1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (далі - Порядок № 879).
2.11. Управління Укртрансбезпеки у Харківській області скеровувало на адресу відповідача звернення від 22 травня 2018 року № 3423/36-18 з проханням оплатити вказану у розрахунку суму, із зазначенням необхідних для цього реквізитів (а. с. 29 - 30).
2.12. Дії Управління Укртрансбезпеки у Харківській області щодо фіксування правопорушення та нарахування суми плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 934,56 євро, нарахованої згідно з актом від 11 травня 2018 року № 0010207 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, відповідачем в адміністративному і судовому порядку не оскаржувались. Визначена сума в добровільному порядку не сплачена.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Господарський суд Полтавської області рішенням від 5 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24 травня 2019 року, позовні вимоги задовольнив повністю.
3.2. Господарські суди дійшли висновку про те, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування, і порядок визначення таких збитків врегульовано, у тому числі Порядком № 879, який є чинним та не суперечить положенням Конституції України. Також суди зазначили, що матеріали справи містять свідоцтво про перевірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки та сертифікат, що підтверджують справність та належність обладнання, яким здійснювався габаритно-ваговий контроль, а участь прокурора у цій справі є виправданою та необхідною для захисту інтересів держави.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 24 травня 2019 року та рішенням Господарського суду Полтавської області від 5 квітня 2019 року, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4.2. Відповідач зазначив про те, що видача дозвільного документа для руху транспортних засобів з перевищенням вагових та/чи габаритних параметрів є адміністративною послугою, яка надається перевізнику відповідним дозвільним органом відповідно до положень статті 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги", пункту 76 додатку до Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності". Отже, видача дозволу на рух транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують нормативно допустимі, яка здійснюється органами Національної поліції, так само як і погодження маршруту, що здійснюється Укртрансбезпекою, є функцією органів державної влади, а не їх господарською діяльністю.
4.3. Положення пунктів 4 та 9 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30), пунктів 2 та 28 Порядку № 879 у частині, що зобов`язують відповідача отримувати погодження маршруту та вносити плату за проїзд, не відповідають приписам законів України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI "Про адміністративні послуги" (далі - Закон № 5203-VI), 6 вересня 2005 року № 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 2806-IV) та вартості адміністративної послуги з видачі такого дозволу, встановленої пунктом 10-1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2006 року № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання", тож не створюють для відповідача обов`язку по сплаті передбачених цими пунктами платежів. Спірна плата за проїзд не передбачена жодним Законом України, і не повинна справлятись з набранням чинності законами України № 5203-VI та № 2806-IV.
4.4. У цій справі предметом спору є плата за проїзд великовагових транспортних засобів дорогами загального користування, яка є передумовою видачі відповідного дозволу, що є функцією держави. Отже, цей спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
6.1. Оскільки Підприємець оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Щодо юрисдикції спору
6.2. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
6.3. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
6.4. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
6.6. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
6.7. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
6.8. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
6.9. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
6.10. Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).
6.11. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
6.12. Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
6.13. З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
6.14. Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
6.15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
6.17. При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
6.18. Відповідно до положень частини п`ятої статті 21 КАС України адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
6.19. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18.
6.20. Аналіз зазначених вище правових норм та суб`єктний склад сторін, який відповідає статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), свідчить про те, що спір за позовом прокурора в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки до Підприємця про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в розмірі 24747,26 грн у дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.
6.21. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вказана категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 6 червня 2018 року у справі № 820/1203/17.
6.22. При цьому посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справах № 5023/10655/11 та № 915/478/18 як на правові висновки щодо юрисдикції адміністративних судів з розгляду спорів про стягнення плати за проїзд великоваговим транспортним засобом визнається Великою Палатою Верховного Суду помилковим, адже у справі № 5023/10655/11 предметом спору було стягнення з державного підприємства заборгованості з відшкодування пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах, а у справі № 915/478/18 - стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги, що є відмінним від правового регулювання та кваліфікації правовідносин у цій справі.