Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 639/8114/15
провадження № 61-39525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Ярослав Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у складі судді Іванової І. В. від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С., від 24 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 2001 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3, під час якого за договором купівлі-продажу від 19 вересня 2002 року була придбана квартира АДРЕСА_1, та оформлена на його дружину. У 2013 році ОСОБА_3 померла. Він постійно проживав в спірній квартирі, але спадщину після смерті дружини не оформив. У серпні 2015 року він дізнався про існування договору купівлі-продажу вказаної квартири, що був укладений 15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оскільки його дружина ОСОБА_3 відчужила квартиру без його згоди як другого з подружжя, зміст договору не відповідає вимогам закону, має ознаки фіктивності, тому з урахуванням уточнень позивач просив визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2009 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2018 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що на момент укладення ОСОБА_5 оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири у серпні 2009 року набрало законної сили судове рішення від 24 квітня 2009 року, яким вказану квартиру визнано особистою приватною власністю останньої, а тому вона мала право розпорядитись цим майном без згоди ОСОБА_1 .Разом із тим відсутні правові підстави, передбачені статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору фіктивним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_3 набрало законної сили не у квітні 2009 року, як помилково вважали суди, а у листопаді 2016 року, тому на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу цієї квартири остання не мала права її відчужувати без згоди свого чоловіка ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 09 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 20 січня 2001 року до 13 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
19 вересня 2002 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 січня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2016 року, задоволено позов ОСОБА_1 , розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3
15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року залишено без змін.
На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 лютого 2015 року ОСОБА_1 виселено зі спірної квартири та знято з реєстраційного обліку за цією адресою.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтями 316-319, 328 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із положеннями статті 57 СК України особиста власність кожного з подружжя - це майно, яке незалежно від наявності шлюбу чи його розірвання залишається у власності кожного з подружжя та не ділиться після розлучення.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.