Постанова
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 592/11194/14-ц
провадження № 61-46736св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 року у складі судді Хитрова Б. В. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 02 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 20 червня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого він передав у позику відповідачеві 15 000,00 грн, які той зобовʼязувався повернути
до 20 серпня 2011 року. За прострочення повернення позики передбачена відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,5 процентів за кожен день прострочення.
Відповідач у визначений договором строк зобов`язання щодо повернення боргу не виконав. 20 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладений додатковий договір до договору позики від 20 червня 2011 року, за умовами якого він передав у позику відповідачеві 26 000,00 грн, які він зобовʼязався повернути до 20 вересня 2014 року.
За усною домовленістю між сторонами ціна додаткового договору зумовлена нарахованими процентами за договором позики, що складають 11 000,00 грн.
Посилаючись на те, що відповідач у визначений додатковим договором до договору позики від 20 червня 2011 року строк, зобов`язання щодо повернення боргу не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 26 000,00 грн, проценти - 4 922,11 грн, пеню -
130,00 грн, та на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 року провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 4 922,11 грн, пені - 130,00 грн, моральної шкоди - 5 000,00 грн, закрито.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 червня 2011 року у розмірі
26 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором позики є обгрунтованими, підтверджені належними доказами, зокрема договором позики від 20 червня 2011 року та додатковим договором до нього від 20 вересня 2013 року, які в установленому порядку відповідачем не спростовані. Зважаючи на те, що в обумовлений договором строк, відповідач не повернув позивачеві суму позики у розмірі 26 000,00 грн, що він визнав у судовому засіданні, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з нього зазначеної суми заборгованості є обгрунтованими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 02 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 рокузалишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Посилання ОСОБА_3 на те, що зі змісту договору позики від 20 червня 2011 року та додаткового договору до нього від 20 вересня 2013 року не вбачається за можливе встановити, що позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти на виконання умов зазначеного договору, а тому такий правочин не є укладеним, є безпідставними, оскільки спростовуються договором позики та додатком до нього, які за своєю класифікацією від моменту виникнення є реальними правочинами. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 не заперечував, як обставин укладення між ним та позивачем договору позики, так і факту отримання ним у позику від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 26 000,00 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 , у якій вона просила скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2014 рокуі постанову Апеляційного суду Сумської області від 02 жовтня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявність між сторонами правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого має доводитися факт укладення правочину та його виконання, не перевірили чи має позивач право вимоги ураховуючи, що договір позики не містить застереження про те, що на виконання його умов позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти, а також відсутність у матеріалах справи розписки або іншого документа, який підтверджував би факт отримання відповідачем у позику грошових коштів у розмірі 26 000,00 грн. Аналізуючи правову природу спірних правовідносин, суди дійшли помилкового висновку про визнання позову відповідачем, оскільки у судовому засіданні, що відбулося
10 листопада 2014 року, ОСОБА_2 пояснив, що реальної передачі йому у позику грошових коштів не відбувалося.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що відмовивши у задоволенні клопотання представника позивача про допит свідка ОСОБА_4, суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також лише вибірково роз`яснив сторонам їх процесуальні права, які відповідач очевидно не зрозумів, що позбавило його можливості звернутися до суду із письмовими запереченнями на позовну заяву та надати заперечення на журнал судового засідання.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у грудні
2018 року ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. Зазначив, що суди повно та всебічно зʼясували фактичні обставини справи та дійшли обгрунтованого висновку, що договір позики від 20 червня 2011 року та додатковий договір до нього від 20 вересня 2013 року, з огляду на реальний характер зазначеного правочину, підтверджує факт отримання позичальником грошових коштів і є фактично розпискою про отримання грошових коштів. Посилання ОСОБА_3 на те, що між сторонами не укладений договір позики, спростовуються наявністю письмового договору позики та додаткового договору до нього, факт підписання яких позичальником не спростований, та не оскаржується особою, яка подала касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у позику відповідачеві 15 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути до 20 серпня 2011 року, а у разі прострочення виконання зобов`язання сплатити пеню у розмірі 0,5 процентів за кожен день прострочення.