Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 638/13294/14-ц
провадження № 61-25186св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Десята харківська державна нотаріальна контора,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Харківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року у складі судді Шестака О. І. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Бровченко І. О., а також на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Бровченко І. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Десятої харківської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові помер його двоюрідний брат ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно в Україні і за її межами: рухоме і нерухоме майно, вклади в банківських установах, цінні папери, права на інтелектуальну власність та ін. При цьому дружина брата позивача ОСОБА_3, його батьки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , рідний брат ОСОБА_6 померли, дітей у нього не було.
Позивач зазначає, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки подав відповідну заяву до Десятої харківської державної нотаріальної контори в установлений законом строк. Однак держаний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори Кривенець А. А. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, про що видала йому постанову від 26 липня 2014 року № 2335/02-31.
Позивач вважає, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом є незаконною, оскільки в постанові немає посилання на жодну з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про нотаріат", для відмови у вчиненні нотаріальної дії.
При цьому позивач зазначає про те, що за складеним ОСОБА_3 заповітом на ім`я ОСОБА_2 останньому було двічі відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також про те, що з прийнятими рішеннями нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 погодився і не оскаржив їх до суду відповідно до Закону України "Про нотаріат".
Сам заповіт позивач вважає нікчемним, оскільки він складений без зазначення місця та часу складання і від імені ОСОБА_3 підписаний іншою особою - ОСОБА_6 .
Ураховуючи викладене, позивач просив: визнати незаконною відмову відповідача від 26 липня 2014 року у вчиненні нотаріальної дії - видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 за законом; скасувати постанову Десятої харківської державної нотаріальної контори від 26 липня 2014 року № 2335/02-31 про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно, що належало двоюрідному брату позивача ОСОБА_3 ; зобов`язати відповідача видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що належало його двоюрідному брату ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 19 жовтня 2017 року та від 23 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову Десятої харківської державної нотаріальної контори від 26 липня 2014 року № 2335/02-31 про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно, що належало його двоюрідному брату ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 позбавив позивача спадщини, як передбачено частиною другою статті 1235 ЦК України, то позов у частині визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з посиланням на статті 1235, 1241 ЦК України підлягає задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача видати позивачеві свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції виходив із того, що померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою; заповіт, складений ОСОБА_3, яким він заповів усе своє майно, з чого б воно не складалося та де б не знаходилося на момент його смерті, ОСОБА_2, є дійсним та в передбаченому законом порядку недійсним не визнавався.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Десятої харківської державної нотаріальної контори задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що нотаріус Десятої Харківської державної нотаріальної контори, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Оскільки існує заповіт ОСОБА_3, складений на користь іншої особи - ОСОБА_2, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, то спадкоємець за законом - ОСОБА_1 не успадковує після смерті ОСОБА_3, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення позову.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року задоволено, заяву ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року задоволено частково. Виправлено такі описки в постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у справі № 638/13294/14-ц, а саме:
у вступній частині постанови вказано, що справа була розглянута за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Харківської міської ради, а також далі у тексті постанови вказано, що ОСОБА_2 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
в описовій частині постанови, абзац на 7 стор. 4, зазначено дату прийняття постанови № 2335/02-31: замість "1072014р." - "26.07.2014 р."; абзац 9 на стор. 4, замість дати прийняття постанови Десятої харківської державної нотаріальної контори "від 26.07.2017 р." вказано "від 26.07.2014 р.";
у мотивувальній частині постанови, в абзаці 2 на стор. 8, датою формування повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00009068908 замість " ІНФОРМАЦІЯ_3 ." вказано " ІНФОРМАЦІЯ_3 "; номер актового запису про народження замість "№ 3000" - вказано "№ 300"; датою висновку Дзержинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, на підставі якого були внесені зміни до актового запису про народження № 300 від 21 січня 1929 року, яка вказана у повному витязі з Державного реєстру, замість "13 січня" вказано "19 січня" 2011 року;
у мотивувальній частині постанови, на стор. 9, абз. 7, доповнено фразу прізвищем ОСОБА_1 і вказано про рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2017 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 і ОСОБА_1 .
В іншій частині заяву ОСОБА_1 про виправлення описок у постанові Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, всупереч вимогам процесуального законодавства, без достатньої правової підстави і відповідних ухвал, залучив до участі у справі спадкоємця за заповітом ОСОБА_2, якому суд відмовив у визнанні права на спадщину ОСОБА_3, оскільки заповіт не має юридичної сили, а також Харківську міську раду, яка за наявності спадкоємців не може претендувати на спадщину; не дослідив та не врахував при вирішенні цієї справи судові рішення, що вступили в законну силу, які мають значення для вирішення справи та могли вплинути на рішення у справі. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, вказаних порушень не усунув. Крім того, заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що в заповіті після підпису спадкодавця зазначення рукописним текстом прізвища та ініціалів " ОСОБА_6 " свідчить про те, що вони написані російською мовою, базується на припущеннях і суперечить чинному законодавству. Також суд апеляційної інстанції, замість надання належної правової оцінки доводам заявника щодо нікчемності заповіту, оскільки в ньому не зазначено місце і час його складання, зазначив дату і місце його складання, що суперечить висновкам Верховного Суду України, які викладені в постанові від 20 березня 2012 року у справі № 6-158цс12, згідно з якими, словосполучення слів "Місце вчинення нотаріальної дії" означає - вдома, в лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін. із зазначенням адреси. Вказані порушення, допущені при складенні заповіту, свідчать про його нікчемність, а в такому випадку визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тому в разі недотримання законодавчо визначених вимог до форми заповіту та процедури його посвідчення такий заповіт не повинен виконуватися, і спадкування має здійснюватися за законом. Суди попередніх інстанцій вказаних обставин не врахували, як і не звернули уваги на те, що державний нотаріус Десятої харківської державної нотаріальної контори не видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з чим останній протягом семи років звертається до суду з численними позовами про визнання за ним права на спадщину ОСОБА_3 .
У червні 2018 року ОСОБА_1, не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду в частині відмови у виправленні описок, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить її в цій частині скасувати, та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення вимогу про внесення виправлень у вступній частині: замість "про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити певні дії" зазначити "про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса та зобов`язання вчинити певні дії", оскільки відповідно до пункту 7 частини другої статті 265 ЦПК України у вступній частині рішення суду зазначаються вимоги позивача, які мають бути сформульовані юридично точно і в повному обсязі. Крім того, апеляційний суд проігнорував вимоги щодо виправлення описок: на дев`ятій сторінці: в першому рядку восьмого абзацу зазначено "заповіту ОСОБА_3 " замість "заповіту ОСОБА_3 "; в третьому рядку восьмого абзацу зазначено "заповіт був складений ОСОБА_4 )" замість "заповіт був складений ОСОБА_4 "; на десятій сторінці: в першому рядку сьомого абзацу вказано "у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 " замість "у заповіті не зазначено, що ОСОБА_3 "; у другому рядку десятого абзацу зазначено "існування заповіту ОСОБА_3 замість "існування заповіту ОСОБА_3 ". Також апеляційний суд не розглянув вимогу щодо заміни словосполучення "спадкодавцем ОСОБА_3 " (сторінка 2, абзац перший, рядок 7) словосполученням "спадкодавцем ОСОБА_3 "
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року та від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому в червні 2018 року відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. При цьому доводи ОСОБА_1 спрямовані на введення суду в оману щодо фактичних обставин справи з метою викривлення уявлення суду про дійсні обставини справи.
Десята Харківська державна нотаріальна контора у липні 2018 року також подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року, в якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. При цьому зазначено, що суди дійшли правильного висновку про те, що на день смерті спадкодавець мав прізвище " ОСОБА_3 ", яке після його смерті за заявою спадкоємця було змінено у реєстрах на прізвище " ОСОБА_3 ", тому спадкодавець " ОСОБА_3 " і зазначений у реєстрах "ОСОБА_3" є однією й тією ж особою. При цьому оскаржуваною постановою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_3, оскільки за життя він залишив заповіт від 06 червня 2000 року на все своє майно на ім`я ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу № 638/13294/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Десятої харківської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, скасування постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зобов`язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого повторно 21 січня 2011 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 16492.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4, актовий запис №421/300. Батьками ОСОБА_3 вказані: батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_5 . Викладене також підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 19 січня 2011 року № 00008190855.
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками ОСОБА_1 вказані: батько - ОСОБА_13, мати - ОСОБА_14, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 26 жовтня 2012 року № 00011268469 ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьком ОСОБА_13 є ОСОБА_15, матір`ю - ОСОБА_16 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 26 жовтня 2012 року № 00011268613 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_15, матір`ю - ОСОБА_16 .
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_3 є двоюрідними братами.
За життя, 06 червня 2000 року, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Верещакою Г. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1-873, згідно з яким на випадок своєї смерті заповів усе його майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він матиме право за законом, ОСОБА_2 .