Постанова
Іменем України
28 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 753/20021/16-ц
провадження № 61-7765св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", Комунальний концерн "Центр комунального сервісу",
треті особи: ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія "Київводоканал",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року у складі суді Леонтюк Л. К. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання дій Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"
(далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"), Комунального концерну "Центр комунального сервісу" (далі - КК "Центр комунального сервісу") щодо розподілу особового рахунку квартири АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_1 неправомірними; зобов`язання КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", КК "Центр комунального сервісу" вжити відповідні дії щодо скасування розподілу особового рахунку зазначеної квартири на два та відновити попередній особовий рахунок квартири на ім`я ОСОБА_2 ; стягнення з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що квартира на праві власності в рівних частках належить їй, колишньому чоловіку ОСОБА_2, їх сину ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_3, у якій вони зареєстровані та проживають. Особовий рахунок оформлено на ОСОБА_2 . У серпні 2016 року ОСОБА_2 повідомив, що розподілив особові рахунки та на нього разом з дітьми відкрито новий рахунок на площу квартири 51, 88 кв . м . За ОСОБА_1 залишився старий особовий рахунок на площу 19, 82 кв. м, із загальною сумою боргу. Позивач вважає, що розподіл особових рахунків відбувся незаконно, оскільки своєї згоди, зокрема і в інтересах неповнолітньої дочки, вона не надавала; не дотримано положення статті 63 ЖК Української РСР. Зазначає, що такі дії відповідачів призвели до моральних переживань.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року позов задоволено. Визнано дії КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", КК "Центр комунального сервісу" щодо розподілу особового рахунку квартири АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_1 неправомірними; зобов`язано КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", КК "Центр комунального сервісу" вжити відповідні дії щодо скасування розподілу особового рахунку зазначеної квартири на два та відновити попередній особовий рахунок квартири на ім`я ОСОБА_2 ; стягнуто з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 500, 00 грн.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду від 30 червня 2017 року здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що загальна площа квартири складає 71, 70 кв. м, проте, виходячи із розрахунку на частку кожного співвласника, яка становить 17, 92 кв. м, після розподілу особового рахунку частка загальної площі позивача збільшилася до 19, 82 кв. м, тобто має місце факт надлишкового нарахування плати за комунальні послуги на зазначену площу, що є порушенням прав власника, який зобов`язаний утримувати свою власність. Судом першої інстанції враховано, що позивач неодноразово повідомляла КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про незгоду щодо розподілу особового рахунку з обліку і нарахування комунальної плати та надлишкове нарахування плати за комунальні послуги, проте відповідач подовжував порушувати права позивача як співвласника. Такі дії відповідача призвели до завдання позивачу моральної шкоди, розмір відшкодування якої суд першої інстанції визначив у 2 500, 00 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове, яким у задоволені позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідачів, які призвели до розподілу особового рахунку для ведення бухгалтерського обліку без згоди позивача, хоча такі дії і не порушують право власності, проте впливають на інші права та обов`язки співвласників. Разом з цим суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування відповідачем моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу такої шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що підставою розподілу особового рахунку на два стало існування конфліктів між сторонами з приводу оплати комунальних послуг, оскільки позивач не брала участі у таких витратах. Зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність порушеного права позивача як співвласника є помилковим, крім того суди не навели норму закону, яка передбачає обов`язок власника отримувати згоду всіх співвласників для розподілу особового рахунку.
Щодо доводів суду першої інстанції, що власник несе обов`язок утримання лише своєї власності, а внаслідок розподілу особового рахунку на позивача припадає більша площа квартири, ніж площа, яка відповідає її частці у спільній власності, заявник зазначає, що ураховуючи, що їх спільна дочка є неповнолітньою, відповідно, обов`язок утримання її частки у власності квартири покладається на обох батьків. Оскільки судами не зазначено, у чому полягає порушення прав позивача, рішення цих судів підлягають скасуванню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якій ОСОБА_1 просить відхилити касаційну скаргу у зв`язку з її необґрунтованістю.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків.
Згідно із статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження у лютому 2018 року передані до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2004 року належить позивачу, її колишньому чоловіку ОСОБА_2, їх повнолітньому сину ОСОБА_4 та неповнолітній дочці ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Квартира складається з трьох житлових кімнат, загальна площа квартири становить 71, 7 кв. м, житлова - 41, 2 кв. м.