Постанова
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 494/308/16-ц
провадження № 61-37687св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову апеляційного суду Одеської області в складі суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., від 26 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк, ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 31 липня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 19 062 доларів США до 28 липня 2011 року, в свою чергу відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов`язання за договором було укладено договір поруки з ОСОБА_2 .
Відповідачі не виконують свої обов`язки та станом на 16 лютого 2016 року заборгованість за договором складає 118 545,52 доларів США, яка складається з: - 13 458,51 доларів США - заборгованість за кредитом; -21 611,46 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; - 1 692 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; - 81 783,55 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути указану суму заборгованості солідарно з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Березівського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 111 898,55 доларів США, еквівалент 3 000 000,13 грн і судові витрати у розмірі 45 000 гривень.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі допустили заборгованість з повернення кредитних коштів і позивач довів належними та допустимими доказами підстави для задоволення позову у даній справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року скасовано.
Відмовлено ПАТ КБ "Приватбанк" у позові до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 липня 2006 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Позичальник ОСОБА_1 повинен був повернути грошові кошти з процентами у строк до 28 липня 2011 року і порушив умови зобов`язання. Банк, у межах строку позовної давності (3 роки за кредитом і процентами та 1 рік за вимоги з неустойки), повинен був звернутись із позовом до суду за захистом порушеного права. Однак, звернувшись до суду із даним позовом у березні 2016 року, банк пропустив визначений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачами подано заяву, що є підставою для відмови у позові в даній справі. Також, зауважено, що є безпідставними твердження представника банку про те, що строк позовної давності переривався внаслідок пред`явлення позову у 2012 році до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, оскільки з копії рішення суду від 09 жовтня 2012 року вбачається, що банк звернувся із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором OD33АЕ00000029 від 31 жовтня 2006 року, тоді як у даній справі заявлені вимоги до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за кредитним договором ODH0A00001496 від 31 липня 2006 року. Банк не надав суду належних та допустимих доказів того, що за кредитним договором ODH0A00001496 від 31 липня 2006 року перебіг строку позовної давності переривався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. Позичальник не виконав свої зобов`язання за договором і має кредитну заборгованість, яка має бути ним погашена в повному обсязі. Погашенню підлягають платежі в межах строку позовної давності, тобто нараховані банком за три роки до моменту звернення до суду із даним позовом.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу із посиланням на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 31 липня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір ODH0A00001496, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 19 062 долара США до 28 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
31 липня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору між банком в ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Банк посилався на те, що станом на 16 лютого 2016 року заборгованість позичальника складає 111 898,55 доларів США еквівалент 3 000 000,13 гривень, з яких: 13 458,51 доларів США заборгованість за кредитом; 21 611 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 692 доларів США заборгованість із комісії; 75 136,58 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Представник відповідачів ОСОБА_1. та ОСОБА_2. подала заяви про застосування строку позовної давності.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що 26 серпня 2009 року працівниками банку у відповідача ОСОБА_1, з метою погашення заборгованості, вилучено автомобіль "Мерседес-Бенц" 1998 року випуску № НОМЕР_1, який станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції перебуває у володінні банка і не реалізований.
Визначена сторонами дата закінчення кредитного договору та повернення заборгованості - 28 липня 2011 року.
Банк не надав суду належних та допустимих доказів того, що за кредитним договором ODH0A00001496 від 31 липня 2006 року перебіг строку позовної давності переривався.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).