Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/6884/17-ц
провадження № 61-21198св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник відповідачів - адвокат Нагайцева Тетяна Сергіївна,
третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивовано тим, що в кінці 1997 року ОСОБА_6, яка змінила прізвище і ім`я на ОСОБА_3, звернулась до неї з проханням укласти фіктивний договір дарування квартири, зважаючи на те, що мала намір продати свою квартиру в м АДРЕСА_1 і переїхати до м. Києва разом із сином - ОСОБА_2, який був неповнолітнім, унаслідок чого для продажу квартири у м. Москва-Зеленоград необхідним був дозвіл органу опіки та піклування. Порадившись із сином - ОСОБА_4, вона погодилась виконати прохання ОСОБА_6 . При цьому між нею та ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_4 була укладена усна домовленість про те, що після укладення фіктивного договору дарування вона продовжить одноосібно володіти квартирою і проживати в ній, ОСОБА_6 придбає в м. Києві для себе і свого сина інше житло, а згодом буде укладено договір, на підставі якого знову буде зареєстровано її право власності на квартиру. 24 січня 1998 року між нею та ОСОБА_6, яка діяла від імені неповнолітнього ОСОБА_2, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_6 разом із сином переїхали до м. Києва, де згодом придбали власне житло - квартиру АДРЕСА_3 .
Після укладення договору дарування від 24 січня 1998 року вона продовжувала одноособово та відкрито, безперервно володіти квартирою, проживала в ній, сплачувала комунальні витрати. При цьому відповідачі не заперечували, що спірна квартира належить їй, що підтверджується їх розпискою від 27 грудня 2002 року, у якій вони зазначали, що спірна квартира належить їй і вони зобов`язуються по досягненню ОСОБА_2 повноліття оформити відповідні документи і в подальшому не претендувати на це майно.
У січні 2015 року в неї погіршились стосунки з ОСОБА_6 та онуком - ОСОБА_2, вони стали уникати спілкування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_5, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним договір дарування від 24 січня 1998 року, застосувавши наслідки недійсного договору, скасувавши державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру і припинивши його право власності на це майно, а також відновивши становище (яке існувало до укладення фіктивного договору дарування).
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 24 січня 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Яценко О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 6-390.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами не було надано доказів, які б свідчили про те, що спірна угода була направлена на виникнення прав та обов`язків. При цьому суд врахував обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 761/15055/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно щодо домовленостей сторін, що не потребує доказуванню в розумінні положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.
Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності договору та ухвалено в цій частині нове рішення.
Скасовано державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2, проведену на підставі договору дарування від 24 січня 1998 року.
Змінено заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на норми статті 234 ЦК України.
Зазначено правовою підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_5 положення статті 58 ЦК УРСР.
В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року залишено без змін.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 .
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року.
Постановами Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасовано ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року.
Направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року заяви ОСОБА_3, ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 177,60 грн та на користь ОСОБА_3 - 1 177,60 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір дарування квартири не є таким, що укладався про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, оскільки обдарований прийняв дар, зареєструвавши своє право власності на квартиру, вселився у неї та проживав у ній після укладення договору.
Та обставина, що ОСОБА_5 залишалась проживати в спірній квартирі та оплачувала житлово-комунальні послуги, на недійсність договору з підстав його мнимості не вказує, оскільки, будучи бабою ОСОБА_2, ОСОБА_5 з моменту дарування квартири користувалась нею з його відома та дозволу, як власника, внаслідок чого, як член його сім`ї, відповідно до статті 156 ЖК УРСР мала нести витрати за користування житловим приміщенням.
Врахувавши положення частини третьої статті 370 ЦПК України, апеляційний суд скасував своє рішення від 22 листопада 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/6884/17-ц з Шевченківського районного суду м. Києва.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права та неправильно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, і застосував норми матеріального права.
Також апеляційний суд безпідставно відхилив як доказ розписку, яку 27 грудня 2002 року склали відповідачі, що свідчить про мнимість оспорюваного договору дарування та проігнорував доводи позивача щодо мотиву укладення мнимого договору дарування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року представник відповідачів - адвокат Нагайцева Т. С., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначила, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин укладений без наміру створення обумовлених його сторонами правових наслідків, позивачем не надано і матеріали справи не містять.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.