Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 335/373/15-ц
провадження № 61-7863св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Юнівес",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Юнівес", про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог мотивовані тим, що в період з 28 вересня 2007 року до 01 березня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу подружжям набуто: грошові кошти на суму 12 324 798,05 грн, отримані відповідачем внаслідок продажу цінних паперів; грошові кошти в розмірі 6 348 492,23 грн; дохід в розмірі 2 106 729,36 грн, отриманий відповідачем у вигляді заробітної плати; дохід в розмірі 166 964,00 грн, отриманий відповідачем від операцій з продажу нерухомого майна; дохід в розмірі 510,15 отриманий відповідачем у вигляді дивідендів та роялті; дохід в розмірі 15 888,63 грн, отриманий платником податку як додаткове благо; дохід в розмірі 1 540,00 грн - кошти сплачені роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних закладів за фізичну особу для підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи; грошові кошти в розмірі 891 459,87 грн, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 Драч А. В. у Відкритому акціонерному товаристві "Кредитпромбанк" (далі- ВАТ "Кредитпромбанк") в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року; грошові кошти в розмірі 56 261,59 доларів США, що еквівалентно 1 493 013,81 грн за офіційним курсом НБУ станом на 17 жовтня 2017 року, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 Драч А. В. у ВАТ "Кредитпромбанк" в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року.
Позивач зазначала, що вказані грошові кошти не були витрачені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї та на її потреби, були ним приховані. Фактичне місцезнаходження грошових коштів їй невідомо.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на грошові кошти; поділити спільне сумісне майно й визнати за нею право власності на грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн, приховані й витрачені відповідачем без її згоди не в інтересах та не на потреби сім`ї.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дійсний розмір отриманих відповідачем доходів та використання цих коштів не в інтересах сім`ї.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2015 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишились її доводи в обґрунтування позовних вимог. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи не врахували вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові від 08 лютого 2017 року щодо з`ясування відомостей про джерело набуття відповідачем коштів, за які придбавались та відчужувались ним цінні папери, натомість суди дійшли висновку, що цінні папери набувались ним за особисті кошті.
Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судами порушено норми статті 65 СК України, згідно з якою згода одного з подружжя на укладення договорів стосовно цінного майна має бути надана у письмовій формі. Судами не враховано, що вартість акцій, за яку вони придбавались і в подальшому продавались, є беззаперечним доказом того, що вони є цінним майном в розумінні статті 65 СК України. Але суд, посилаючись на оціночне поняття "цінне майно" не визнає такими цінні папери.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У липні 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 засобом поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, посилаючись на правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
10 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що під час їхнього шлюбу відповідачем були набуті грошові кошти в розмірі 8 275 951,84 грн, які отримані ним внаслідок продажу цінних паперів; грошові кошти в розмірі 4 978 010,14 грн, які були зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача в ВАТ "Кредитпромбанк" в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року; грошові кошти в розмірі 56 261,59 доларів США, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача у ВАТ "Кредитпромбанк" в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 рору, всього на загальну суму 14 507 470,20 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У відповідності до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.