Постанова
Іменем України
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 266/3474/15-к
провадження № 51-7086км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Полюхович А.М.,
захисника Довженка В.І. (в режимі відеоконференції)
засудженої ОСОБА_2 ,
перекладача Ніколаєнка А.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника Довженка В.І. в інтересах засудженої ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Санкт - Петербург, громадянки Російської Федерації, мешканки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п. п. 2, 11 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені
судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п.п. 2, 11 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано у загальний строк покарання строк її тримання під вартою з 7 серпня 2015 року, із розрахунку того, що одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у загальній сумі 10 031,60 гривень; на користь ТОВ "Обласне бюро перекладів" витрати, пов`язані із залученням перекладача, в сумі 3 200,00 гривень; на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди - 50 000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 гривень.
Як встановив суд, ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона, у липні 2015 року, більш точної дати не встановлено, перебуваючи за місцем свого проживання: АДРЕСА_2, звернулась до свого знайомого ОСОБА_4 з проханням знайти особу, яка могла б вбити цивільну дружину її чоловіка - ОСОБА_3, за грошову винагороду, завідомо знаючи, що остання перебуває у стані вагітності. ОСОБА_4 на пропозицію ОСОБА_2 погодився, після чого звернувся до правоохоронних органів. Працівниками ГУМВС України в Донецькій області було прийнято рішення про викриття злочинного наміру ОСОБА_2 та проведення негласних слідчих розшукових дій. Після звернення до правоохоронних органів, ОСОБА_4 повідомів ОСОБА_2 про те, що він знайшов чоловіка, який може виконати замовлення на вбивство та познайомив останню з ОСОБА_5
05 серпня 2015 року ОСОБА_2, під час зустрічі неподалік свого будинку за адресою: АДРЕСА_2, з ОСОБА_5, який був оперативним працівником міліції, розповіла останньому, що вона шукає особу, яка може вбити ОСОБА_3 за винагороду, а коли ОСОБА_5 пояснив, що він зможе виступити у ролі виконавця вбивства, ОСОБА_2 передала ОСОБА_5 золоту прикрасу, як завдаток за вчинення злочину, а також надала фотографії ОСОБА_3 та повідомила, що іншу частину винагороди він отримає після скоєння вбивства.
06 серпня 2015 року ОСОБА_2 знову зустрілась з ОСОБА_5, вказала останньому на місце мешкання ОСОБА_3, розповіла про обставини вчинення злочину, а також зазначила, що, на підтвердження виконаного вбивства, їй необхідно надати фотографії з зображенням потерпілої з ознаками насильницької смерті. ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_2, що після виконання замовлення на вбивство, він надасть фотографії з місця скоєння злочину.
07 серпня 2015 року ОСОБА_5 зустрівся з ОСОБА_2 та надав їй фотографію, як доказ виконаного замовлення на вбивство ОСОБА_3, після чого ОСОБА_2 була затримана працівниками міліції. Таким чином, ОСОБА_2 виконала усі організаційні дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але зазначений злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від її волі.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 27 березня 2018 року вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінив у частині призначеного покарання. Визнав вважати ОСОБА_2 засудженою за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 2, 11 ч. 2 ст. 115 КК, із застосуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано в строк покарання строк її попереднього ув`язнення з 07 серпня 2015 року по 27 березня 2018 року (день набрання вироком законної сили), із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
- захисник Довженко В.І., який діє в інтересах засудженої ОСОБА_2, посилається на істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, захисник посилається на те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 291 КПК, не містить фактичні обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію і формулювання обвинувачення. Зазначає, що досудове розслідування, підготовче судове засідання та частина судового слідства проведені без перекладача, хоча вона вказувала, що потребує послуг останнього, оскільки є громадянкою Російської Федерації, а переклад процесуальних документів, здійснював перекладач, який не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад; порушено право на захист ОСОБА_2, оскільки при проведенні досудового розслідування і в суді першої інстанції, дані про адвоката Соколова Р.Г. не були внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Порушено вимоги ст. 290 КПК, ухвали слідчого судді про дачу дозволу на проведення негласних слідчих дій не відповідають загальним вимогам досудових рішень, відповідно до ч. 4 ст. 248 КПК. На думку захисника, у даному кримінальному провадженні наявні ознаки провокації під час підготовки та проведення заходів по контролю за злочином. Сторона захисту не згодна з кваліфікацією дій, оскільки умислу на вбивство потерпілої у ОСОБА_2 не було, вона лише просила налякати потерпілу, спричинити шкоду її здоров`ю та добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця;
- потерпіла ОСОБА_3, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судами при обранні покарання ОСОБА_2 безпідставно не було враховано за обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винної перебувала у стані вагітності. Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 07 серпня 2015 року по 27 березня 2018 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вважає, що на підставі ч. 5 ст. 72 КК, у строк покарання мав бути зарахований лише термін її перебування під вартою з 07.08.2015 по 20.06.2017 (день набрання чинності Законом України №2046-VIII). Вважає, що Апеляційний суд Донецької області неправильно застосував Закон України про кримінальну відповідальність, необґрунтовано змінив вирок суду першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 68 КК та безпідставно зменшив строк призначеного ОСОБА_2 покарання до 7 років 6 місяців позбавлення волі.
У запереченнях на касаційні скарги захисника Довженка В.І. та потерпілої ОСОБА_3 прокурор просить залишити ці касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник Довженко В.І. підтримав свою касаційну скаргу та заперечив щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_3 ;
- засуджена ОСОБА_2 підтримала касаційну скаргу свого захисника та заперечила щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_3 ;
- прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника Довженко В.І. та підтримав касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 у частині необхідності скасування ухвали апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 68 КК.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення, а виходить з обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі, виходячи з її змісту, захисник Довженко В.І. посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, тоді як відповідно до ст. 433 КПК перевірка цих обставин до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про встановлення обставин вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п. п. 2, 11 ч. 2 ст. 115 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.
Так, висновки суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_2 в організації готування вбивства, тобто, умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, жінки, яка завідомо для винної перебувала у стані вагітності, вчинене на замовлення, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Доводи касаційної скарги захисника Довженка В.І. щодо невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК з підстав того, що він не містить фактичних обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення і формулювання обвинувачення, є аналогічними, наведеним в апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційного суду та не знайшли свого підтвердження з наведенням в ухвалі відповідного мотивування.
Так, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії справи ("Девеер проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року). Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акту щодо ОСОБА_2, остання підтвердила зрозумілість пред`явленого обвинувачення. Обвинувальний акт було перекладено на російську мову та вручено ОСОБА_2 під розписку, що міститься у матеріалах провадження.
Апеляційним судом встановлено, що в обвинувальному акті дотримано вимог закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації, обставини, які, відповідно до частини першої статті 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість ОСОБА_2 у його вчиненні, розмір процесуальних витрат, викладено достатньо, чітко і конкретно. Конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, а отже, і обвинувачення ОСОБА_2 не викликає сумнівів.
За таких обставин, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що ОСОБА_2 була негайно і детально поінформована зрозумілою для неї мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї, що виключає порушення права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними й доводи касаційної скарги захисника Довженка В.І. про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з незалученням перекладача.
Так, участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлено конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 10 КПК), згідно з якою, серед іншого, не допускається привілеїв чи обмежень (у т. ч. у процесуальних правах, передбачених КПК України) за мовними ознаками.
Проявом принципу "рівності можливостей", згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості і жодна зі сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом, є також права обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, закріплені у підпунктах "а", "е" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Згідно зі ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють.
Як зазначено у ч. 1 ст. 68 КПК, у разі необхідності у кримінальному провадженні перекласти пояснення, показання або документи сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача.
Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків і вирішує лише ті питання, які сторони винесли на його розгляд.