Постанова
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 646/2575/17
провадження № 61-10223св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова в складі судді Теслікової І. І. від 31 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., від 13 грудня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк) про визнання кредитного договору та генеральної угоди до нього недійсними (про захист прав споживачів).
В обґрунтування позову зазначала, що 26 березня 2012 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір №SAMDN50000060446048.
08 вересня 2015 року між нею та банком укладено генеральну угоду до кредитного договору про реструктуризацію заборгованості і приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт.
Вважає, що кредитний договір та генеральна угода не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують її права, оскільки крім анкети-заяви інших документів щодо кредиту в установі банку вона станом на 26 березня 2012 року не отримувала та не підписувала. Єдина умова, зазначена в анкеті- заяві - бажаний кредитний ліміт 15 000 грн, інших істотних умов, які притаманні договору споживчого кредиту анкета-заява не містить.
У порушення вимог чинного законодавства вона не отримувала від відповідача до укладення ні кредитного договору, а ні генеральної угоди до нього, інформації в письмовій або іншій формі про умови кредитування в установах відповідача, в зв`язку з чим вона не була ознайомлена з важливою для себе та визначною нормативно інформацією щодо умов кредитування, та не могла сформувати свій свідомий вибір щодо конкретних їх умов отримання кредиту у відповідача перед укладанням кредитного договору та генеральної угоди до нього.
Просить визнати недійсним кредитний договір від 26 березня 2012 року та генеральну угоду до нього від 08 вересня 2015 року, укладені між нею та ПАТ КБ "Приватбанк", стягнути з ПАТ КБ "Приватбанк" суму всіх отриманих від неї платежів (в тому числі проценти, комісії, пені, штрафи та ін., окрім платежів направлених на погашення тіла кредиту) у рамках обслуговування кредиту за спірним кредитом в подвійному розмірі, як завдані збитки в розмірі 46 657,14 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 підтвердила, що нею було отримано на карту кредитні кошти, з 2012 року вона користувалась карткою, розрахувалась у торгівельних мережах, вносила кошти на картковий рахунок, тобто, вчиняла дії, спрямовані на виконання умов договору. При укладанні договору та його виконанні заперечень щодо його умов позичальниця не висловлювала. З тексту генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_1 своїм підписом підтверджувала факт надання їй повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ "Приватбанк", а саме: цілі, на які кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту, строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та об`єм, можливість дострокового повернення кредиту та його умовах, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2, відхилено. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 31 жовтня 2017 року залишено без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначено, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначила, що при підписанні генеральної угоди співробітниками банку їй надавалась інформація щодо умов кредитування, порядку та обсягу сплати платежів та внесення коштів на картки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Зазначає, що анкета-заява не містить всіх істотних умов кредитного договору, а тому не може вважатися договором споживчого кредиту. Під час видачі кредиту банком порушено Закон України "Про захист прав споживачів". Банком не виконано переддоговірної роботи з позивачем при укладанні а кредитного договору, а також генеральної угоди до нього. Банком не було надано доказів на підтвердження своїх заперечень.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
У квітні 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 26 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір №SAMDN50000060446048 шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви на отримання кредиту.
На виконання умов договору ОСОБА_1 видано карту та відкрито картковий рахунок.
08 вересня 2015 року між ПАТ КБ " Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, відповідно до яких позивачці надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 23 551,15 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
з 2012 року позичальниця користувалась карткою, розрахувалась у торгівельних мережах, вносила кошти на картковий рахунок, тобто, вчиняла дії, спрямовані на виконання умов договору.
При укладанні договору та його виконанні заперечень щодо його умов позичальниця не висловлювала.
З тексту генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_1 своїм підписом підтверджувала факт надання їй повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ "Приватбанк", а саме: цілі, на які кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту, строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та об`єм, можливість дострокового повернення кредиту та його умовах, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень по суті спору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).