Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 396/167/17
провадження № 61-2365св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Новоукраїнська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2017 року у складі судді Шепетька В. І. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Кіселика С. А., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернулася до суду з позовом, який у подальшому доповнила, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 2000 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2004 року.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з права на земельну частку (пай) у розмірі 4, 98 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться у КСП ім. Карла Маркса Новоукраїнського району Кіровоградської області. За життя, на випадок своєї смерті, ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 17 липня 1993 року секретарем Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, відповідно до якого все своє майно заповіла в рівних частинах своїм дочкам: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач зазначила, що ОСОБА_2 за згодою спадкоємців отримувала орендну плату за пай та порівно віддавала сестрам, оскільки вона проживала у селі, а тому вважає, що в управління та володіння спадковим майном фактично вступили усі спадкоємці, знаючи зміст заповіту матері. У листопаді 2016 року позивач дізналася, що ОСОБА_2 у 2002 році оформила лише на своє ім`я державний акт на право власності на землю. На момент оформлення права на спадщину державний нотаріус не повідомив позивача та ОСОБА_3 про оформлення спадщини відповідачем, не закликав інших спадкоємців до спадкування, що, на переконання позивача, порушує права спадкоємців за заповітом.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що позивач не повідомила про обставини та не навела доводи поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, не навела положення статті 1268 ЦК України, яка підлягає застосуванню судом до спірних правовідносин, а тому просила відмовити у задоволенні позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач, отримуючи орендну плату за земельну ділянку (пай), була обізнана про успадкування такого майна відповідачем. Також, оскільки позивач протягом тривалого часу не заявляла про намір оформити спадкові права, тому вона пропустила без поважних причин строк на захист свого права у судовому порядку.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що відмова у задоволені позову з підстав пропуску позовної давності та з підстав його недоведеності є взаємовиключними, ці дві відмінні підстави не підлягають застосуванню одночасно. Судом не враховано, що при вирішені спорів про спадкування, спадщина за якими відкрилася і прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, оскільки застосуванню підлягають норми закону, чинного на час відкриття спадщини, ЦК Української РСР.
Апеляційний суд вважав встановленими обставини, що після смерті матері відповідач фактично прийняла спадщину, оскільки вступила в управління спадковим майном, звернулася до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Позивачем же не надано доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а тому не доведено допустимими доказами факт прийняття нею спадщини після смерті матері. За наведених обставин ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки не довела, яким чином порушено її права оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину на земельну частку (пай), отриманим відповідачем у передбачений законом спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відповідач фактично не приймала спадщину після смерті у 1997 році матері, оскільки приїхала у село, де проживали їх мати, лише у 1999 році, а заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини подала у березні 2000 року. Зазначає, що у спадковій справі, заведеній після смерті матері, відсутні довідка сільської ради про фактичне прийняття спадщини відповідачем; також відсутнє рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини та продовження строку для подачі заяви про прийняття спадщини. За наведених обставин свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я відповідача, підлягає визнанню недійсним.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Доказами звернення особи до суду вважається здача на пошту чи передача іншими відповідними засобами зв`язку скарги, що визначено частиною шостою статті 124 ЦПК України.
Касаційна скарга подана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 30 грудня 2017 року.
Отже, касаційний розгляд у цій справі поводиться у порядку, визначеному ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - ЦПК України).
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай), яка належала померлій на підставі сертифікату від 07 жовтня 1997 року, серії НОМЕР_1, виданого Новоукраїнською районною державною адміністрацією Кіровоградської області.
Відповідно до спадкової справи № 183 до майна померлої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася дочка померлої, ОСОБА_2, до державного нотаріуса із заявою про те, що спадщину прийняла після смерті матері ОСОБА_4 та за закінченням шестимісячного строку просила видати свідоцтво про право на спадщину.