Постанова
Іменем України
27 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 569/18826/17
провадження № 61-44921св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Рівненський державний гуманітарний університет,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Апеляційного суду Рівненської області
від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського державного гуманітарного університету про визнання звільнення незаконним, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 вересня 1999 року він працював викладачем у Рівненському державному гуманітарному університеті. З 01 вересня 2010 року почав працювати на посаді доцента новоствореної кафедри економічної теорії за трудовим договором.
Відповідно до наказу від 01 грудня 2010 року трудові відносини між ним та відповідачем були продовжені відповідно до конкурсного обрання за трудовим договором на 5 навчальних років. 31 серпня 2015 року він був звільнений з роботи у звʼязку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
З 01 вересня 2015 року його прийнято на посаду доцента кафедри економічної теорії, відповідно до наказу від 28 серпня 2015 року № 150-п, за строковим трудовим договором на 2015-2016 навчальний рік (до завершення терміну перебування у щорічній відпустці). Наказом від 10 червня 2016 року
№ 105-04-01 він був звільнений з роботи з 26 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Однак, роботодавець не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав трудову книжку та не здійснив остаточного розрахунку, а тому він надалі продовжував працювати, виконувати обов`язки доцента кафедри економічної теорії, з 05 вересня 2016 року читав лекції та проводив практичні заняття.
Крім того, на засідання кафедри економічної теорії, що відбулося 31 серпня
2016 року, у порядку розподілу навчального навантаження на кафедрі, йому як штатному викладачеві було визначено ставку 0,75 (457 годин).
Наведене, на думку позивача, свідчить про продовження з ним трудового договору на невизначений строк. Саме тому він відмовився від ознайомлення з наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01, в якому зазначалося про прийом його на роботу на посаду доцента на 0,75 ставки кафедри економічної теорії
з 26 вересня 1017 року за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік (до закінчення терміну перебування у щорічній відпустці).
Незважаючи на викладене, відповідач не звільнив його у зв`язку з відмовою укласти контракт (пункт 6 статті 36 КЗпП України) та відповідно до наказу
від 10 жовтня 2016 року № 221-04-01 перевів його на 1,0 ставки доцента кафедри економічної теорії на термін укладеного договору на 2016/2017 навчальний рік, з 10 жовтня 2016 року.
26 вересня 2017 року він отримав повідомлення Рівненського державного гуманітарного університету від 20 вересня 2017 року за № 01-09/1252 про припинення трудових відносин з 20 серпня 2017 року (наказ від 12 червня
2017 року № 92/04-01) на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, після чого він звернувся до відділу кадрів та 29 вересня 2017 року отримав трудову книжку.
Посилаючись на те, що на дату звільнення, він продовжував працювати за трудовим договором укладеним на невизначений строк, а тому не міг бути звільнений з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, просив: визнати незаконним його звільнення з посади доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету; визнати недійсним наказ від 12 червня 2017 року № 92-04-01 про його звільнення; поновити його на посаді доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету; стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку та за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку у сумі 6 976,80 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи відбулося у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору (контракту), укладеного на 2016/2017 навчальний рік та за відсутності його волевиявлення на укладення строкового трудового договору на новий навчальний рік. У квітні 2017 року позивачу під підпис було повідомлено про закінчення у 2017 року терміну дії строкового трудового договору (контракту) та
необхідність після закінчення його дії прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки, що було ним проігноровано, а тому затримка у видачі трудової книжки відбулася не з вини роботодавця. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 15 вересня 2017 року, за період затримки розрахунку при звільнення (з 20 серпня 2017 року по 15 вересня 2017 року) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 6 976,80 грн.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року і постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі та визнання недійсним наказу
від 12 червня 2017 року № 92-04-01 про звільнення, суди безпідставно не застосували до спірних трудових правовідносин положення статті 39-1 КЗпП України, зважаючи на те, що після закінчення терміну, на який між позивачем та Рівненським державним гуманітарним університетом був укладений строковий трудовий договір на 2015/2016 навчальний рік, його не було ознайомлено з наказом про звільнення та не повернуто трудову книжку, у звʼязку з чим він продовжував виконувати обовʼязки доцента кафедри економічної теорії, що свідчить про те, що трудові відносини відповідача зпозивачемнабули безстрокового характеру, а трудовий договір був продовжений на невизначений строк. Суди не звернули увагу, що позивач не був обізнаний про те, що 26 серпня 2016 року його було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідно до наказу
від 10 червня 2016 року № 105-04-01, про що свідчить і запис у книзі реєстрації трудових книжок, з якого убачається, він отримав трудову книжку 29 вересня 2017 року. Висновки судів про те, що він був обізнаний про закінчення терміну дії строкового трудового договору у 2017 року є неспроможними, оскільки підпис позивача у списку науково-педагогічних працівників Рівненського державного гуманітарного університету не підтверджує того, що його було ознайомлено у встановленому порядку з наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 31 березня 2017 року № 51-01-01.
На дату звільнення позивача, між ним та відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір, про що свідчить і сам факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01 та відсутність контракту, викладеного у письмовій формі. Подальше його ознайомлення із зазначеним наказом не свідчить про укладення з ним строкового трудового договору на 2016/2017 навчальний рік, оскільки зазначене було визначено роботодавцем, як одна з умов переведення позивача на цілу ставку. Ураховуючи наведене та те, що він у встановленому законом порядку не був попереджений про наступне вивільнення, його звільнення з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства України.
Установивши, що при його звільненні Рівненським державним гуманітарним університетом порушено вимоги частини першої статті 47 КЗпП України щодо видачі працівникові у день звільнення трудової книжки, суди попередніх інстанцій, безпідставно відмовили йому у стягненні середнього заробітку за час затримки її видачі.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у листопаді
2018 року, Рівненський державний гуманітарний університет просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що на підставі заяви
ОСОБА_1 від 29 серпня 2016 року, відповідно до наказу від 23 вересня
2016 року № 205-04-01, з 26 вересня 2016 року його було прийнято на посаду доцента кафедри економічної теорії на 0,75 ставки за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік. Із зазначеним наказом позивач ознайомився, про що свідчить його підпис у наказі. Керівництво Рівненського державного гуманітарного університету повідомляло позивача, як і кожного працівника про те, що по закінченню терміну дії строкового договору він підлягає звільненню з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, та про необхідність, у разі наявності бажання працювати з 01 вересня 2017 року, подати до кінця серпня 2017 року заяву про прийняття на роботу, а тому відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 із займаної посади в останній день відпустки (20 серпня 2017 року).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня
1999 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом
від 01 грудня 2010 року № 282-к його прийнято на роботу на посаду доцента новоствореної кафедри економічної теорії, згідно конкурсного обрання, за трудовим договором на пʼять навчальних років.
Наказом від 15 червня 2015 року № 95-п позивача звільнено з роботи у звʼязку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.